— Я... до мене дійшли чутки... з інтернету... — Боже, вона так не хотіла брехати, але ці слова вже злетіли з уст. — Хтось написав, що Ейпріл була вагітна, коли померла.
— Ай, якась дурня несусвітна, — відповів Вілл, шокований і нещасний. Ганна пошкодувала, що порушила цю тему, водночас його подив трохи заспокоїв її. — Звісно, що не була. І як тільки вони вигадують таку токсичну бридоту? І найголовніше: нащо ти це читаєш?
— Не знаю... я не нишпорила по конспірологічних форумах, воно саме виринуло, — відповіла Ганна, кажучи майже правду. Ґерайнт справді нагрянув як грім з ясного неба, вигулькнув, наче небажане гугл-сповіщення. — То ти думаєш, що це безглуздя?
— Звісно, безглуздя. По-їхньому, патологоанатом виявив під час розтину вагітність, але нікому не сказав?
— Ні, — відповіла Ганна, але завдяки словам Вілла отямилася і змогла ясно мислити. Туман стресу й турбот розвіявся, адже він цілком мав рацію. Вагітність,
— Та звісно ж. Усе це в будь-якому разі скидається на нісенітницю. Та Ейпріл навіть не підійшла б до того Невілла, я вже мовчу про секс. Боже, люди — довбані недоумки. Вони повірять у що завгодно, аби тільки воно звучало як гарна теорія змови.
Ганна змовчала й міцніше стиснула його. Вілл обійняв її. Тепер він був напружений, але не від стресу й страху. Вона відчувала його гнів, відчувала, як натягуються сухожилки на його руках і плечах, як він намагається перекипіти, щоб не засмучувати її. Дивно, але його лють заспокоювала. Адже він взагалі не звернув уваги на головне. Не зрозумів, про що казав Ґерайнт: імовірна історія провини й помсти, пов’язана з вагітністю Ейпріл. Саме
— НУ... ЩЕ ТРОХИ зависокий, — мовила акушерка й зняла манжету з руки.
Ганна відчула гострий біль недовіри. Вона взагалі не сумнівалася, що все буде добре. Приїхала автобусом на десять хвилин раніше, посиділа в приймальні, глибоко подихала й спробувала заспокоїтися. І що тепер? Здавалося, ніби тіло зрадило її.
— Наскільки зависокий? — запитала вона дивним придушеним голосом.
— Десь сто сорок на дев’яносто. А такий тиск... не ідеальний. Ви раптом не помічали набряків на кісточках? Були якісь незвичні головні болі?
— Ні... Та ні, — відповіла Ганна й відчула, як її щоки запалали від досади. — Заждіть. А сто сорок на дев’яносто — це ж
— Ну з клінічного погляду так, але з вагітними все трохи інакше, — лагідно мовила акушерка, але в її голосі були ті поблажливі нотки, через які Ганна відчула лють.
«Я не дурна, — хотіла сказати вона, — знаю, що вагітна». Однак розуміла, що не перша сперечається з акушеркою й намагається заперечити цифри, які висвічуються на циферблаті. А ще знала, що насправді гнівається не на лікарку, а на саму себе.
— У вашій сечі немає білка, — провадила далі акушерка, — тому я не надто хвилююся, але ми повинні стежити за будь-яким підвищенням тиску. Більше нічого. А який він був на першому огляді? — Акушерка взялася гортати нотатки, але Ганна і так знала відповідь. Не пам’ятала точних показників, однак знала, що він був оптимальним. — Сто п’ятнадцять на вісімдесят, так, добрячий стрибок. Що ж, поки що не варто хвилюватися, але, будь ласка, прийдіть наступного тижня, швиденько огляну вас. Якщо раптом з’являться набряки, головні болі чи миготіння перед очима, терміново телефонуйте до пологового відділу. — Вона притихла й провела пальцем по своєму журналу. — Маю вікно наступного четверга о десятій ранку. Зможете? І постарайтеся не хвилюватися, гадаю, це тимчасово.
Однак Ганна не слухала. Вона надто зосередилася на реченні, яке акушерка сказала раніше: «Прийдіть наступного тижня».
— Я не зможу. Я не зможу знову відпроситися зранку, — відповіла вона не подумавши. Це неправда. Огляди вагітних — право, передбачене законом. Ба більше, мила Кеті точно не заперечуватиме. Якби вона дізналася, то першою сказала б Ганні взяти повний вихідний, просто так, без жодних відпрацювань.
— Якщо потрібна довідка для роботодавця, я залюбки її дам, — сказала акушерка. — Вони за законом зобов’язані відпускати...
Та Ганна похитала головою. Їй не потрібна ніяка довідка.
Вона хоче єдиного —