Та дівчина полностью

— Усе добре, — лагідно мовив Раян. Простягнувши здорову руку, він ніжно доторкнувся до неї. — Ми всі трохи наколобродили. Ну дивися, скільки разів я телефонував тобі до інсульту? Раз чи двічі? І хіба щоб на весілля запросити. Усе крутилося навколо мене, кумедія. І так, не брехатиму, мені було дуже паскудно. Але бачу, що й ти не дуже веселилася. І ти тут ні до чого. Я і з Емілі не спілкувався після університету. Якось ми розбіглись усі. Хто куди.

Ганна кивнула. На її очах забриніли сльози. Вона хотіла сказати, як сильно за ним скучала, як часто думала про нього та Ем, але не могла дібрати слів.

— Гадаєш, це все через Ейпріл? — зрештою спитала вона. — Я про інсульт. Завжди про це думала.

— Через... — Раян притих, підбираючи слова. — Ти маєш на увазі стрес?

Ганна кивнула. Раян криво знизав плечима, підійнявши одне вище від другого.

— Може, трохи вплинув, але загалом це через мою поведінку. Я ж постійно цмулив, курив, вживав усіляке лайно... тиск був жахливий... І це був мій вибір. Ну добре, тиску я не вибирав, — додав він, засміявшись, — його вже успадкував. Але я мав би лікуватися, а не ховати голову в пісок.

Ганна прикусила губу. Вона не хотіла про це думати.

— Отже, що тебе сюди привело? — перепитав Раян, цього разу з очевидним наміром змінити тему розмови. Ганна надпила чай, згадавши, як вона ненавидить марку PG Tips, і глибоко вдихнула.

— Ти знаєш репортера Ґерайнта Вілльямса?

— Ґера? — трохи здивовано перепитав він. — Так, знаю. Хороший хлоп. Ми працювали разом у «Геральді». А чому ти питаєш?

— Він прийшов до моєї книгарні. Ти ж, певно, чув, що Джон Невілл помер?

— Чув. Важко було не почути, якщо чесно. В усіх новинах гуділи.

Ганна кивнула.

— Так от, після його смерті до мене прийшов Ґерайнт. Він працював над подкастом разом з Невіллом, принаймні так він сказав. І хотів почути мою версію подій.

— Зрозуміло, — відповів Раян. Він трохи насупився, але не злісно, очевидно, просто намагався зрозуміти, до чого вона вела.

— Ми випили по каві, і він... ну, він думає, що Невілл. — Ганна надпила гарячого чаю, намагаючись видавити із себе ті слова. — Він думає, що Невілл невинний.

На її подив, Раян відреагував спокійно. Він просто повільно кивнув.

— Ну що тобі сказати? Не він єдиний. Зрозуміло, що з таким захистом запитання посипалися, купа запитань.

— Ти про що? — насуплено запитала Ганна.

Раян зітхнув і злегка підійнявся на кріслі колісному, ніби сидіння на ньому завдавало болю. Ганна зауважила, що в нього працює лише одна рука. Цією рукою він тримав чашку чаю й кермував кріслом колісним, а тепер сперся на неї, нахилився на бік й опустився назад, від чого заскрипіли гальма крісла.

— Ти не належиш до того кола, то можеш і не знати. Але журналісти... Ми часто спілкуємося з юристами, і, що ж, є загальна... загальна... — Він притих, а його погляд посклянів.

— Що?

— Ай, от зараза... як там кажуть? — Раян роздратовано скривився. — Коли всі погоджуються з одним і тим самим. Згода. От слово, яке я шукав. Вибач, після інсульту дещо по-випадало з голови. Слова, імена, обличчя. Уже все налагоджується поволі, але, коли втомлююся, таке трапляється. Що я там казав?

— Загальна згода, — підказала Ганна, і Раян кивнув.

— Так от. Згода щодо того, що його захист не дуже добре попрацював. Тобто до чого все звели? Ти побачила, як він спускався сходами. І все! Не так і багато, щоб посадити хлопа на довічне.

— А як же переслідування? — запитала Ганна. Раптом вона відчула роздратування, ніби Раян у чомусь її звинувачував. — Усе це випливло на суді, про інших дівчат, за якими він шпигував. Хіба суддя не розказував про загострення його поведінкових проявів?

— Казав, але ж є аргументи, що половина доказів взагалі непри... — Він замовк і розчаровано вдарив себе по коліні. — От собака, і воно вилетіло з голови.

— Неприйнятні? — несміливо запитала Ганна, вагаючись, чи ввічливо з її боку доповнювати, але Раян полегшено кивнув.

— Так! Дякую. Неприйнятні. Через ці докази присяжні могли ставитися до нього упереджено. Адже жоден з тих доказів не свідчив, що він точно вбивця. Правда ж?

— Раяне, він напав на мене!

— Або ж просто виконував свою роботу й зупинив людину, що, як він бачив, намагалася вдертися до коледжу, — відповів Раян, а помітивши, що вона наміряється протестувати, підняв руку. — Послухай, я ж не кажу, що ти помилилася. Ти розповіла, що сталося, а все інше залежало від присяжних. Не ти мала захищати Невілла. Я просто пояснюю, чому дехто не згоден з вироком. Але вже запізно.

Ганна замислено кивнула. Тепер уже направду запізно. Невілла не повернути. Та водночас вона розуміла, що не може лишити все як є. Не тоді, коли існує бодай малесенький шанс, що Ґерайнт таки має рацію.

— І... і ще дещо, — дуже й дуже повільно мовила Ганна, а потім притихла, не знаючи, як спитати про таке. Звісно, зараз ситуація інакша, це не розмова з Віллом — її коханим, законним чоловіком, хлопцем Ейпріл. Та в будь-якому разі таке запитання має нотку звинувачення.

— Кажи вже, дитино, — мовив Раян, але доброзичливо, наче розумів, що їй важко. Ганна глибоко вдихнула.