Їй аж дух забило.
Чоловік важко навалився на неї всім тілом, накривши її майже повністю, притиснув свої стегна до її сідниць, а грудьми причавив до землі. Його рука лежала на її потилиці. Вона не могла глибоко вдихнути, але відчувала до жаху знайомий запах — огидну затхлу суміш поту й вологи.
Її охопила паніка.
— Відчепися від мене, — нарешті видала Ганна, задихаючись, але її голос звучав приглушено і ледь чутно. Чоловік притискав її голову до доріжки, тож вона ледь дихала. Дівчина тремтіла всім тілом від страху, її руки змокріли, а легені благали кисню. Вона відчула вагу його стегон на собі, а потім ще дещо. Щось тверде й товсте наполегливо притискалося до неї. — Від... — спробувала вона знову, але слова розчинилися в приглушеному риданні. У її голові почали вибухати зорі, затуманюючи зір. — Від...
Потім прозвучав інший голос, нижчий, незнайомий.
— Що тут відбувається, містере Невілле?
— Я зловив оцю дівчину, вона перелазила через стіну, — відповів засапаний Невілл, а потім став на коліна, боляче тиснучи своєю вагою на руку Ганни.
Поки він повільно підводився, дівчина лежала, ледве дихала й тремтіла, відчуваючи потужний потік повітря, яке поволі наповнювало легені.
— Добре, а все ж я сумніваюся...
Більше Ганна нічого не чула. Нею керував єдиний інстинкт — утікати.
Коли вага Невілла повністю спала з неї, вона перекрутилася, як тварина в пастці, і вирвалася з-під нього, а тоді пошкутильгала вздовж дворика до сьомих сходів, піднялася, долаючи по три сходинки за раз, до вітальні, до свого укриття. Притулилася спиною до міцних дерев’яних дверей власної спальні... а потім опустилася на підлогу й ридма заридала.
Отож... — Раян знову криво усміхнувся. Вони сиділи у вітальні й пили чай, який Ганна приготувала під його керівництвом. — Що тебе сюди привело? — Він заговорив з манірним акцентом, зовсім не схожим на його звичайний, і наголосив: — Чутки про мою смерть занадто роздувають.
Ганна не втримала сміху. Перед нею сидів той самий Раян — насмішкуватий і саркастичний. Любить подуркувати навіть попри пережите.
— Ніяк не можу повірити: ти маєш просто фантастичний вигляд, — мовила вона, а він вишкірив зуби.
— Ай, бачила б ти мене кілька років тому. Підгузки для дорослих, підіймачі й усі ці прибамбаси. Я був такий сексі.
— А Белла як?
— Ніби добре. Вона й дівчатка — мій порятунок.
— А скільки їм?
— Мейбл майже чотири, а Лулу — два. Мейбл народилася одразу після інсульту. Белла весь час каже, що я не можу ділитися місцем під... — Він замовк і трохи насупився, ніби добирав правильне слово, а потім його обличчя проясніло і він доказав: — Під прожектором. Що все має крутитися навколо мене.
— Ми з Віллом чекаємо на дитину, — сказала Ганна. Вона злегка поплескала свій живіт і одразу відчула себе демонстративною дурепою. Вона досі не могла звикнути, що воно, їхнє дитя,
— Так, Г’ю казав. Вітаннячка. Дитина розірве ваше минуле життя на клапті й склеїть його блювотинням і лайном, але нова реальність все одно буде прекраснішою, ніж ви могли уявити.
Ганна усміхнулася від цих слів. Раян теж, але цього разу сумно. Можливо, він думав про те, як їхні життя розбилися на друзки після смерті Ейпріл.
— А я й не знала, що ти досі спілкуєшся з Г’ю, — мовила вона, щоб змінити тему.
— Так, кумедія якась. Я теж ніколи не думав, що ми з ним подружимося через листування. Після коледжу ми майже не спілкувалися. Але він написав мені після інсульту. Він хороший друг.
Ганна ковтнула. Вона мусила порушити це питання: їй було нестерпно дивитися, як вони обоє оминають цю тему: стільки років мовчання без навідин... Що це, як не зрада?
— Вибач, — мовила Ганна. — Раяне, мені