Та дівчина полностью

— Гадаю, вони вбачали в тому ризик, — пояснив Ґерайнт. — їхні шанси й так були гарні, через брак доказів. Не було нічого конкретного, що пов’язувало б Невілла зі смертю Ейпріл. Хіба те, що він виходив з будівлі десь під час убивства, а його побачили. Проте зі свідченнями Невілл мав проблеми.

Ганна кивнула, бо теж чула, як дивно він свідчив. Спочатку Невілл взагалі заперечував, що заходив у кімнату, стверджував, що просто перевіряв щось у будівлі. Та потім посеред перехресного допиту рознервувався і змінив свою історію: коли Невіллу показали його відбитки пальців на дверній ручці зсередини, він раптом зізнався, що таки був у кімнаті. Однак пояснив, що просто приніс щотижневу посилку від Ганниної мами, а Ейпріл його впустила. Запевняв, що вони приємно поспілкувалися — це Ганна апріорі вважала брехнею — і що через кілька хвилин залишив Ейпріл живою і здоровою.

Ці свідчення і стали доленосними. Джон Невілл стверджував, що бачив Ейпріл живою о 23:00. Ганна й Г’ю знайшли її мертве тіло лише через кілька хвилин. Вхід до будівлі весь час був перед їхніми очима. Ніхто інший не міг би туди ввійти. Або Невілл, або ніхто.

Чи... ні?

Ганна насупилася, збираючи думки докупи, але Ґерайнт знову заговорив.

— Річ у тім... добренько, трохи побуду адвокатом диявола. Навіть якщо Ейпріл була вагітною, важко простежити зв’язок цього факту з усією справою. Ми не живемо у вікторіанській Англії. Ніхто не намірявся змушувати когось до шлюбу. Можна було б говорити про вбивство на ґрунті ревнощів. — Ґерайнт кинув на Ганну вибачливий погляд, розуміючи, що мимоволі натякнув на Вілла. — Задушення зазвичай вказує на побутове вбивство, на типовий злочин через сексуальні мотиви. Однак хлопець Ейпріл тут ні до чого, у вечір убивства він був далеко від коледжу. А вагітність сама собою не дуже скидається на мотив.

— Це ти так думаєш, — утрутилася Новембер. — Вагітність-то всяка буває. А якщо був хтось, для кого викриття статевих зв’язків зі студенткою стало б не надто вигідним? Хтось, чия робота чи шлюб опинилися б під загрозою?

— Ти про викладачів? — запитав Ґерайнт. Новембер знизала плечима, а він, очевидно, відчув інтригу. — Безумовно, що й таке могло бути.

— Боже мій, — мовила Ганна. Її руки різко похололи. — Боже мій!

— Що? — запитав Ґерайнт, насупившись. — Ганно, усе гаразд?

Ганна хитнула головою, сама не розуміючи, що означав цей жест: «усе паскудно» чи «не зважайте». Вона знала, що сполотніла. Вираз обличчя Ґерайнта підказував, що те приголомшення, яке пройняло її зсередини, виднілося в її погляді.

— Доктор Маєрс, — прошепотіла вона, радше собі під ніс, а не до них.

— Хто? — перепитала Новембер.

Ґерайнт насупився.

— Той консультант, що жив на вашому сходовому майданчику?

— Так, — серце Ганни калатало як навіжене. Вона почувалася невимовною дурепою. Аж не вірилося, що це не спало їй на думку раніше. — Так. Боже мій, він єдиний, хто міг потрапити до кімнати Ейпріл у ті кілька хвилин, коли Невілл пішов, а ми з Г’ю ще не прийшли. Йому не треба було заходити до будівлі, він уже був там.

— Ви хочете сказати... — Ґерайнт насупив брови й продовжив: — Ейпріл же не могла завагітніти від нього? Правильно? Він навіть не викладав у неї.

— Ні, він викладав у мене, але Ейпріл знала його. Вона була на одній з його вечірок. А він мав певну репутацію... — Ганні погіршало. У вухах загуділо. — Він часто запрошував студентів... тобто студенток... випити. І всі вони були як Ейпріл. Дуже вродливі, дуже...

Раптом її голос зірвався. Гудіння у вухах дедалі сильнішало. Здавалося, що її віднесло кудись дуже далеко звідси.

— Тобто це означає, що він міг спати з нею? — запитав Ґерайнт. На його обличчі з’явився скептицизм, але заразом якась дивна надія. Ганна ж відчувала що завгодно, однак не надію.

— Я не знаю, — видавила вона із себе. Водночас з подивом відчула, ніби її язик збільшився. Пальці задубіли. Усе тіло заніміло. — То я із самого початку помилялася? Я не... я не...

Слова не приходили. Раптом Ганна перестала відчувати власне тіло, воно здавалося чужим, а руки й ноги — пластиліновими.

Я не... — мовила вона голосом, що долинав звідкись іздалеку.

Ганно? — почула вона. — Ганно, усе гаразд?

— Я...

Умить усе довкруж розчинилося, і Ганна плавно провалилася в чорну безодню.

Ганна прокинулася посеред шуму-гамору: навколо неї скупчилися люди. Ґерайнт невпинно повторював: «Відійдіть хоч трохи від неї!» Новембер, стривожена, стояла біля неї на колінах. Хтось підклав Ганні під голову пальто і зняв з неї окуляри. Від цього вона відчула себе ще більш вразливою.

— Викличте швидку! — вигукнув хтось. Почувши ці слова, Ганна спробувала звестися на лікті.

— Ні-ні, будь ласка, мені не треба швидкої, — вона намагалася говорити якомога переконливіше, однак голос тремтів. — Я вагітна, от і все.

— Ви вагітні? — ці слова, здавалося, не заспокоїли Ґерайнта. Він стривожився ще більше й тепер скидався на бомбу зі зворотним відліком, яка могла вибухнути будь-якої миті.