– Ех, дорогий мій пане раднику! Кадри! Вічна проблема будь-якої організації… Звідси наша розмова! Кадри, кадри… Я не міг доручити це людям з Варшави, тому що по-перше – з нашого Бюро там лише Шепетовський, інші були навколо "Хазяйки" і мали свою роботу – усувати трупи, затушовувати сліди… А по-друге, Шепетовський – це спеціаліст з розвідки, ми його фактично тримаємо у Варшаві лише для того, щоб бути близько до Європи… Він, скоріше, бюрократ, ніж людина дії. По-третє, підганяли терміни, довозити людей зі столиці, вивчати топографію міста, планувати операції – це вимагає часу. По-четверте, я люблю добре виконану роботу, без жодних помилок. І в цьому у Варшаві я міг переконатися лише сам. Якби всі помічники мали універсальну кваліфікацію, було б зовсім інакше. Тому я і пропоную панові роботу. Ви талановитий теоретик, але перш за все – щасливий практик! І пан теж вміє гримуватися… Я думав, що розсміюся, коли побачив пана у формі пожежника біля зоомузею! У пана є почуття гумору навіть в екстремальних ситуаціях. Це добре. Я знаю, що панові можна довірити такі завдання без проблем. Пан все спланує, реалізує, і муха на нього не сяде! Нам потрібні такі. Не буду приховувати – інакше пан не сидів тут і не слухав мої одкровення. Мабуть, вже доплив би Віслою до Гданська… з кулькою в голові. Я вже спілкувався з людьми з найближчого оточення Його Величності, і всі вони мають чудову думку про пана. Якщо ви погодитеся, ви неодмінно отримаєте номінацію з рук самого імператора. Він захоче зустрітися з вами.
– Графе, оскільки я обіцяв, що це моє останнє запитання, будь ласка, поставтеся до того, що зараз почуєте, як до риторичного: якщо я не помиляюся, я загину, якщо відмовлюсь? Правда?
– Шановний пане раднику! Нащо пан питає. Ви ж не відмовитеся. Батьківщина, імператор кличе. Це важка і відповідальна робота, але потрібна – для блага країни.
Раптом годинник, дорогий, важкий брегет радника, з яким він грався, упав на підлогу. Полковник мимоволі нахилився, щоб упіймати його. У цей момент Ван Хоутен швидко зірвався з місця, схопив пляшку шампанського і розбив нею голову співрозмовника. Він швидко обгорнув накидку навколо тіла, яке впало набік, уздовж сидіння. Зірвав закривавлені підголовники і кинув їх на труп. Потім підняв свою невеличку цінність з підлоги.
Зняв зі столу весь посуд, смикнув за ремінь, що відчиняв вікно – морозне повітря, загнане в купе рухом потяга, легковажно заграло шторами та заслонами вікна. Естар Павлович став на стільницю, нахилився й схопив мерця за ноги. Він підняв його, потягнувши загорнуте в ковдру тіло через сидіння до вікна. Висунув назовні ступні мерця, потім гомілки. Коли він дійшов до колін, ноги мертвого полковника під власною вагою впали. Тепер детектив схопив тулуб за талію й одним сильним рухом виставив тіло до стегон у відчинене вікно. Йому довелося притримати мертвого, бо тіло вже почало сповзати по зовнішній стінці вагона, а йому не хотілося залишати кривавих слідів. Естар Павлович відчайдушно напружив м'язи і підняв Миколу Андрійовича за плечі. Тримаючи його на витягнутих руках на частку секунди, він штовхнув, відкинувши досить далеко, тримаючись однією рукою за ковдру, закутану навколо тіла. Та розмоталася, залишаючись у руці радника. Він викинув її через мить. Потім він схопив відерце з льодом, що залишилося у купе, і склянки, і також позбувся цих аксесуарів.
Детектив зліз зі столу й закрив вікно. Коли вітер перестав дути в купе, відразу запанувала блаженна тиша. Радник глянув на годинник. До зупинки залишилося три хвилини. Коли поїзд зупинився на платформі, Естар Павлович – з протилежного боку поїзда – прокрався коридором до сусіднього купе, звідки щойно вийшли пасажири. Він схопив ковдру й підголовники й поспішив назад до себе. Навів порядок, поставив на стіл чайний сервіз і висунувся з вікна на перон. Крикнув:
– Самовар!
В останню мить перед відправленням поїзда прибіг кондуктор з повним свіжим самоваром. Він узяв порожній й холодний, записав замовлення й пішов собі по проходові.
Пан радник подивився в дзеркало, пригладив волосся, поправив проділ і пригладив вуса, потім сів і налив собі чаю. Він поринув у читання газет.
До кордону заишалося ще кілька годин.
РОЗДІЛ 17
На валізах
У Санкт-Петербурзі тих, хто прибув із Варшави, зустріла паскудна погода – мокрий холодний вітер був, мабуть, страшнішим за мороз. Пан радник побачив, як похмільне товариство вилазить з салон-вагонів в тісному супроводі поліцейських, що чекали на пероні, і прямує до виходу, зникаючи в шерензі екіпажів і карет. Ті швидко прибрали неприємне видовище з очей простого народу.
До відправлення московського потяга залишалося лише чотири години, тому пан радник разом із носильниками попрямував до привокзального ресторану. Там він на півгодини зник у туалетній кімнаті, де в чемних умовах міг зробити ранковий туалет. Потім поснідав – один із носильників тим часом купив йому квиток – і почав читати столичні газети.