– Взагалі-то ні… Тепер, коли пан ствердив, що ми, мабуть, маємо справу з двома злочинцями, все стає зрозумілим – раніше щось крутилося в мене в голові, були певні підозри, але… Я переконав себе, що неможливо, щоб ДВОЄ схожих вбивць кружляло одним не таким вже й великим містом одночасно! Це все пояснює! І розбіжності, і хронологічні проблеми…
– О, я так розумію, пан вчиться, так?
Асесор спалахнув, як панночка – хоч і молодий, але вже давно вийшов з студентського віку – і сміливо зізнався:
– Та ні, я занадто старий… Але у вільний час відвідую уроки анатомії та правознавства. Це для того, щоб краще…
– То чого пан соромиться? Це похвально! Але добре. Дозвольте мені посидіти тут і ретельно ознайомитися з документами, я також дам вам деякі акти для ознайомлення, будь ласка.
Тут радник взяв жовту папку, вийняв з неї і відклав складений навпіл список, потім витяг пачку аркушів, що залишилися. Підсунув їх Пулавському.
– Перш ніж почати переглядати це, було б непогано, щоб оцей список – і тут він передав складену картку, яку раніше відклав – перевірили поліцейські. Можливо люди з цього списку зараз знаходяться в Варшаві? Або в Королівстві. Можливо, вони знайдуть якісь дані по цьому напрямку… Наприклад, з паспортного відділу… чи готелів?…
Пан Адам із цікавістю розгорнув список, швидко прочитав його, потримав у руці й одразу ж вийшов із кімнати. Через деякий час він повернувся.
– Я вже віддав розпорядження. Як тільки переписувачі прийдуть на роботу о восьмій, вони перепишуть список і розішлють його у відповідні управління та по всіх районах. Увечері матимемо інформацію по Варшаві, а завтра-післязавтра – по Королівству. Поки що офіційні, з актів, але від завтрашнього дня їх шукатимуть всюди.
Тепер вони обоє сиділи — по обидва боки столу — гортали сторінки в папках, перемішували звіти та акти, заглиблені в читання. Зникали склянки за склянками чаю, який наливали з службового самовара, що стояв у кутку кабінету. Естар Павлович палив, пан асесор – обгризав нігті. За вікном почало сіріти.
Коли асесор закінчив читати, він спустився вниз до приміщень поліцейської дільниці, залишивши пана радника наодинці зі скатологічними[10] подробицями злочину. Повернувся він о пів на шосту, принісши теплі рогалики, але гість відмовився – після таких свідчень йому було гидко від думки про їжу. Естар Павлович згорнув нотатки, які робив під час читання, перев’язав їх мотузочкою і поклав у кишеню своєї шуби. Він ще раз відмовився від їжі, призначив час післяобідньої зустрічі з паном Адамом і направився до готелю. Вже розвиднілося, сніг святково виблискував – наступного дня було католицьке Різдво – двірники з кошлатими бородами такими ж лахматими віниками вимітали сміття, сніг, сіно та кінські екскременти. Останні молочниці завершували свої рейси – молоко розвезено, пора повертатися в села навколо Варшави. Деякі магазини починали відкривати двері, вже були відкриті всі численні чайні, де службовці, що поспішали на роботу, випивали чай і закушували безсмертним кренделем. Лише зрідка з'являвся на вулиці якийсь запізнілий гуляка, частенько вдягнений в гусарський мундир, що саме повертався додому або направлявся відразу ж на службу. Всі "нічні пташки", повії зникли з воріт і тротуарів – вони лягли спати, відпрацювавши зміну. Вулиці, які ще дві години тому кишіли повіями, тепер були безлюдні. У таку ранню годину жодна дама чи навіть прикажчик не висовувала носа з дому; лише служниці, покоївки, прачки та кухарки бігали вулицями та провулками, зазираючи до скромних крамниць, щоб купити забуті, але важливі покупки – сірники, сіль, соду.
Коли москвич дійшов до готелю, швейцар широко позіхав – його зміна добігала кінця, скоро прийде заміна. Він анітрохи не здивувався, побачивши, що поважний гість повертається пішки – скільки панів "повертаються з нічної прогулянки"[11] пішки, щоб останні пари випивки зникли з голови?
РОЗДІЛ 4
Аса'ель – {демон з дому божевільних}
Морозний, свіжий ранок запрошував до прогулянок на свіжому повітрі, а наближення Вілії і пов’язана з цим потреба приготувати подарунки для всієї родини скерувала кроки панни Зофії до Старого міста. Звісно, вона не очікувала знайти щось цікаве на Ринковій площі – у лотках там продавали переважно їстівні продукти та дешеві товари. Ринок біля мосту, над самою Віслою, спеціалізувався на сільськогосподарських продуктах і рибі, тому й він не цікавив лікарку. Вона мала намір прогулятися серед мальовничих старих кам’яниць і дійти до Краківського Передмістя, де містилося кілька відомих галантерейних магазинів, що саме пропонували подарунки.