Мороз пришвидшив ходу молодої жінки, вона жваво перетнула площу перед Замком, але на півдорозі довелося загальмувати – слизька бруківка не давала можливості швидко пересуватися в туфлях на високих підборах. Завдяки цьому вона могла милуватися зусиллями велосипедиста, одягненого в панталони та хутряну куртку, який наполегливо долав крутий підйом біля Королівського замку. Його обличчя було приховано за окулярами, але серце молодої панни все одно билося прискорено – такий витончений був цей мужній, сміливий силует у шкіряній кепці велосипедиста, що, мабуть, це була… та сама людина, яку вона зустріла на вокзалі.
Не тільки панна Зося дивилася на божевільного сміливця – захопленням світилися обличчя всіх присутніх дам. Вони захоплювалися міццю спортсмена, який не тільки вийшов на дистанцію за такої погоди та зумів подолати круту та слизьку дорогу біля Замку, але й був одягнений як денді та мав дорогий велосипед. Коли він на мить зупинився біля стіночки, що оточувала колону Сигізмунда, хапаючи повітря, його виразні губи й щоки, почервонілі від морозу, звільнені від заслони окулярів, аж вибухали мужнім духом і запалом.
Стримані погляди дам не залишились поза його увагою, і він у своєму чоловічому марнославстві гордо підкручував вусики. Панна Мацеєвська крадькома подивилася на обличчя модника, поглядаючи на його відображення в склі вітрини магазину в наріжній кам’яниці. Вона запитувала сама себе, хто цей іноземець і… де б його можна було зустріти?
Рахітичні деревця, що були висаджені по околиці Краківське Передмістя аж до Замкової площі, не давали достатньої опори, щоб притулити велосипед, тож молодий чоловік поставив його біля магазину Вокульського та зайшов усередину. Панна Зофія, яка трохи відстала, пришвидшила крок. "Зараз або ніколи! Така можливість більше не повториться!" – сказала вона сама собі і підійшла до дверей магазину, щоб увійти. У ту ж мить до покинутого велосипеда підбіг маленький, неохайно одягнений чоловік і спробував залізти на машину. Дівчина простягла руку, щоб зупинити злодія, але її крик завмер на її губах, коли двері магазину, які раптово рвонули зсередини, відчинилися, і зсередини вискочив франт. Він, того не бажаючи, відбив простягнуту руку дівчини, від чого та крутнулася на пів обороту і втратила рівновагу. Перш ніж вона встигла знову її собі повернути, він схопив злодія за шарф і затримав.
Чоловік, який щосили натискав на педалі краденого транспортного засобу, впав із сідла. Поруч із велосипедом, що лежав на дорозі, чоловіком, що підіймався з тротуару, та хоробрим паном радником нізвідки з’явився городовий, що голосно свистів. Він схопив злодія за шию.
– Климек! Я так і знав! – заревів городовий, знімаючи складки шарфу з закутаного обличчя чоловіка. Він потягнув його в бік Козьої вулиці, але тут велосипедист сказав охоронцеві ладу:
– Пане городовий, я не вношу скаргу.
Він сів на велосипед і, не розвертаючись, поїхав у бік центру міста, залишивши на закрижанілій дорозі ошелешеного охоронця громадського порядку, порушника, натовп захоплених дам і молоду лікарку, обурену відсутністю вибачень. Її буквально залишили ні з чим.
Зі звіту поліцейського агента […]:
"Щоденник д-ра Ктонопки за рік Господень [...]".
Щоденник божевільного