З'явилися сардинки, редис, свіжий огірок і масло. Пан радник зі смаком почав їсти. Після обіду він пішов до свого номеру і вийшов з нього за три чверті години до погодженої з асесором Козуліним години. На стійці реєстрації він витратив більше часу, ніж зазвичай — йому довелося пробиватися крізь натовпи гостей, які прямували до великої "Помпейської" зали готелю на якийсь святковий, напевне благодійний концерт, чи іншу музичну подію, присвячену святам.
Він пройшов невелику відстань до місця зустрічі біля входу до Зоологічного музею. Погода була чудова. Театральну площу москвич пересік повільніше, ніж мав намір – на другий день Різдва тут вирувало світське життя – люди йшли до церкви і поверталися з неї, гуляли в очікуванні вистав у Великому Театрі та Вар’єте, оглядали численні виставки, вишукані гості заходили до "Виноторгівлі", одного із найвидатніших і затишно обладнаних ресторанів не тільки Варшави, але й всьому Королівства.
Тут, на центральній площі міста, були склади канцтоварів, тютюну, ламп, самоварів, білизни, сукна, хутра, аптеки, парфумерії, ювелірні, кравецькі та взуттєві майстерні, найкращі кондитерські, фруктові лавки… Розглядати різдвяні вітрини, вишукані та декоративні, завжди було улюбленою розвагою для дітей, натовпу та… відбірного товариства. Жваво було не лише на самій площі, а й на прилеглих вулицях – Новосенаторській, населеній митцями, та Нєцалей (Неповній), якою транспортували декорації з подвір’я театру до Саксонського саду, до його літньої сцени; скрізь візки, карети, екіпажі, фіакри, омнібуси – тут були станція екіпажів та місце збору кінних омнібусів.
Фонтан, закритий взимку, був місцем забав дітей, які ковзали по замерзлій поверхні під пильним наглядом нянь, що стежили за здоров’ям своїх дітей і охороняли їх від городових (міська влада видала найсуворішу заборону на такі розваги). У будні найбільше людей притягали ратуша та редакція найбільш читаної газети у Варшаві – "Кур'єр Варшавський". В свою чергу, у святкові дні натовпи стікалися до обох театрів, які разом вміщували майже дві тисячі глядачів, і до "Зал Редутових"[33], де відбувалися розваги та концерти. Крім того, до пізньої ночі працювали кафе, готелі та ресторани, які заповнювалися гостями навіть після півночі. Окрім "Виноторгівлі", найвідомішим місцем зустрічей тут була кондитерська Лурса, що ховалася під колонами театру, де збиралися всі вершки суспільства.
Коли пан радник нарешті добрався на інший бік площі, до Саксонського саду, було вже двадцять хвилин на сьому. Зараз, узимку, цей "літній салон Варшави" (бо в літній сезон на сцені Літнього театру кожного другого вечора йшли опери, а в інші — комедії та класика) зовсім не пустував. Звісно, у порівнянні з сусідньою площею, Сад можна було назвати відлюддям, але алеями прогулювалося багато пар, які не бажали, щоб усі бачили чи чули їх.
Естар Павлович проминув колоніальну крамницю на розі й підійшов до ґанку музею. Там уже чекав асесор – прикликав його рухом руки.
– Якщо ви хочете особисто бути присутнім під час арешту, тоді пан повинен переодягнутися, – сказав Козулін.
– Як це?
– А ось так. Звідки нам може бути відомим, що він пана не знає? Крім того, ми не можемо посадити кількох чоловіків біля нашого негідника! Це відразу викличе підозру. Хіба що пан хоче спостерігати за подіями звідси, здалеку…
– Ні, ні, я хочу бути там, на місці. Хто знає, що може статися?
– Тоді швиденько підемо в гримерку Літнього театру – вона закрита, але я домовився зі сторожем і дирекцією. У нас там є знайомі: художник-декоратор і гример. Тільки поспішимо!
Без чверті сім самотній кремезний чоловік повільно підійшов до домовленої лавки біля воріт Зоологічного музею, який о цій годині був зачинений. Театральні гримери так майстерно замалювали розтерзану щоку, що навіть за метр тепер, у сутінках, важко було розгледіти щось підозріле.
Провулками гуляли пари: хвацький гусар залицявся до дамульки, що супроводжувала його, пожежник у парадній формі обіймався з кухаркою. Літній, але елегантний джентльмен повільно чвалав, спираючись на тростину. Одноногий військовий інвалід розчистив шматок лави й сів на неї, мабуть, щоб перевести дух.
На вуличці, яка через одну алейку межувала з парком, на клієнтів чекали три кінні екіпажі. На вулиці Кредитовій, навпроти Музею, стояла карета, а поруч із нею по тротуару прогулювалася витончена на вигляд панночка, явно чекаючи маму.