Зайнятий власними думками і глибоко занурений у цілком безрадісні роздуми, Ван Хоутен не звертав уваги ні на місто, яке відвідав уперше, ні на його мешканців. Після Парижа, Берліна, Лондона і Петербурга для нього тут не було нічого цікавого. Що могла запропонувати йому Варшава, перенаселена і обмежена у своєму просторовому розвитку укріпленнями та Цитаделлю? Після таких чудес, які він бачив минулого року на Всесвітній виставці в Парижі, коли навіть Лондон здавався йому брудним, занедбаним і вмираючим мегаполісом? Королева Вікторія в основному була стурбована розширенням своєї імперії, придбанням нових колоній і збереженням старих, залишивши турботу про столицю самим лондонцям...
А напередодні Різдва, як образно описав це журналіст "Варшавського Кур'єру", Варшава повним ходом готувалася до святкування грудневого католицького Різдва: "(…) У Варшаві вже все набуло іншого вигляду; все місто метушиться, будинки приводяться в порядок, поважні господині в супроводі слуг і кухарок заповнюють ринки, купуючи рибу для Вілії[3] і страви з птиці і м'яса на обидва наступних свята. На всіх вулицях, на базарах, особливо за Залізною Брамою, мабуть, найбільше кіосків і крамничок із фруктами та смаколиками, які, зазвичай, виставляють на Вілію. (…) В інших місцях магазини іграшок, які відвідують матері. Різдво, небанальне для них свято, яке без жодних зусиль робить приємний сюрприз дітям. До четвертої години скрізь буде людно, а як тільки смеркне, спалахують ліхтарі, а на ясному чи хмарному небі з’явиться вечірня зоря, великі родини, близькі друзі та домочадці сядуть разом за стіл Вілії. Донині в усіх домівках на згадку про бідне послання, на яке поклали Дитинку Божу, розстеляють під скатертину або навколо неї снопи соломи чи оберемки сіна. Під кінець бенкету, коли келих з угорського вина обходить старших людей, молоді панночки, завжди спритні й допитливі, одну за одною витягують з-під скатертини соломинки чи сіно й гадають по них, чи вийдуть вони заміж на наступну Масляну? (…) Я не сумніваюся, що багато милих жінок Варшави, які сьогодні випробовують свою долю таким чином, знайдуть собі не солом'яного чоловіка"[4].
Тим часом
Екіпаж ледь проїхав через міст Кєрбедзя – трасою першої варшавської конки. На Новому З'їзді було трохи спокійніше, а через деякий час вони опинилися на Краківському Предмісті. Детектив зупинявся в тому ж престижному та елегантному готелі, що й іноземці, з якими познайомився на вокзалі. Прямо перед готелем візникові довелося раптово смикнути повід, щоб терміново зупинити свій екіпаж, коли кавалькада гусарів-гуляк, що займала три дринди, безтурботно промчала проспектом, розштовхуючи всіх інших на узбіччя. Вони безкарно мчали, а поліцаї лише відвертали голови – у другому екіпажі сиділи озброєні до зубів офіцери та агенти поліції.
– І щоб ти здох, сучий сину! – випалив візник.
"Європейський", до якого вони під’їхали, був одним із найстаріших готелів такого класу на Старому континенті. Він відкрив свої двері тридцять три роки тому і приймав найбільш знатних і найбагатших, навіть коронованих осіб. У їх розпорядженні були перукарня, кондитерська, парфумерний, тютюновий магазин та інші заклади, необхідні для розкішного життя та відпочинку як гостей, так і жителів міста. Стриманий шарм буржуазного життя, прихований за дубовими подвійними дверима з кришталевими шибками та за спинами двох могутніх довгобородих швейцарців у готельних лівреях, не впадав у око перехожим – усередині панувала розкіш, а зовні панувала елегантність і смак, розроблений Генріком Марконі.
Естар Павлович піднявся до свого номеру. Він складався з вітальні та спальні. Шубу скинув слузі.
Радник, позбавлений власного слуги, повинен був особисто контролювати діяльність готельного портьє, який розпаковував його речі. Спочатку денне світло побачив солом’яний мат, що дуже здивувало портьє з номерів. Гість показав, де в номері треба розстелити цей великий килимок — біля стіни спальні, розташованої в анфіладі за вітальнею. Потім послідовно з'явилися: туалетний набір з японського лаку, купа білосніжних тонесеньких фуфайок з вишуканим вишитим вензелем, шість пар взуття, три піжами, шовковий халат, оксамитова домашня куртка, дюжина накрохмалених сорочок і відповідна кількість манжетів і комірців до них, вихідний мундир, два зимових костюми – коричневий (спортивний) і темно-синьо-чорний, фрак, повстяні шкарпетки, бавовняні та вовняні кальсони, носові хустки, хустка, два шалики, кашне, краватки та інші дрібні вироби, у тому числі галантерейні: запонки та шпильки, підтяжки на ґудзиках, пояси та підв’язки до шкарпеток.