Друзі примовкли. Розмовляли англійською, і Тор усе розумів. Норвежець слухав хлопців зі значно більшою цікавістю, ніж належало б відлюдникові, уважно вивчав їхні обличчя. Проте ні Левко, ні Ян, ні Ґрем цього не помічали.
— Що означає «жодної містики»? — вклинилась у розмову Сатомі, пробігшись очима послання Ґуннара.
Хлопці воднораз втупились у дівчину.
— Мабуть, південна дорога тягнеться реально далеко в сельву, пролягає крізь неймовірно дрімучі нетрі. Під час походу люди виснажуються, от їм і ввижаються дурниці, — спробував пояснити росіянин.
«Як, наприклад, чувак, який стежив за нами, зі стіни Розколини Черепів», — подумав Левко.
— Дурниці зараз говориш ти, Семене, — палко заперечила дівчина, помахавши перед носом росіянина розгорнутим листом. — «Іноді здаватиметься, що чуєте голоси… бачитимете те, чого насправді немає» — такі речі так просто не пишуть! У тих нетрищах щось є, і… — японка зробила паузу, окинувши хлопців поглядом: — Невже ви не розумієте? Ґуннар не застерігає, він лише натякає, не відкриваючи всієї правди, бо боїться нас налякати.
— Це не має значення, — м’яко обірвав її Ґрем. — Ми однаково повертаємось.
— Коли в нас зворотній літак? — у задумі пом’явши неголене підборіддя, спитав Левко.
— Ні-ні-ні-ні-ні, — насупився мулат. — Ти що це замислив, бадді?
— 24 серпня, — відповів Сьома.
— День у Лімі, день на дорогу до Куско, три дні на зворотній спуск по Ріо-де-лас-П’єдрас, — підраховував українець, загинаючи пальці. — Маємо час до 18–19 серпня. Два тижні від сьогодні. Можемо спробувати, якщо завтра вранці рвонемо назад до Голови Папуги.
— А як же Ян? — упирався Ґрем.
— Поїде до Пуерто-Мальдонадо без нас, — запропонував українець. — Ти ж не проти? — чех знизав плечима. — Гадаю, Тор із радістю його підкине, — Левко глипнув на норвежця. — Він може вирушити просто зараз і ввечері вже спати в нормальному ліжкові.
Тор Сандерс повільно кивнув на підтвердження, що доправить чеха до столиці регіону, хоча його обличчя зберігало дивний вираз: міркував він напевне не про дорогу до Пуерто-Мальдонадо.
— Ти все ще віриш, що Паїтіті існує? Що це не вигадка? — не вгавав Ґрем.
Після слова «Паїтіті» Сьома кинув швидкий погляд на Тора. Старий, роздувши ніздрі, пожирав американця очима. Сьома готовий був битись об заклад на піврічну стипендію, що Тор знає, про що йдеться, а також знає про щось їм невідоме, та навряд чи скаже, коли його запитають. Їм не слід обговорювати такі речі перед сторонніми. Точніше, перед тими, хто здавна живе тут, бо «сторонніми» в цьому разі був він сам і його друзі.
— А що змінилося за тиждень, янкі? По-моєму, ми виявили достатньо, щоби повірити в розповіді Ґуннара. Питання не в тому, чи вірю я в Твердиню. Особисто я переконаний, що руїни існують, також я не маю сумнівів, що описана Іверсом дорога виведе до них. Питання в тому, чи віримо ми, що ці руїни варті того, щоби пхатися туди, де «навкруг можуть коїтися дивні речі».
— Ми маємо порадитись, — відкарбував Семен, недвозначно кинувши погляд у бік Тора.
Ґрем невдоволено зітхнув, спідлоба зиркнув на Сатомі, гадаючи, чи стане вона на його бік, і хлопці з дівчиною повернулися до крісел у центрі кімнати.
Тор дістав із шухляди ключі.
— Як завершите, я покажу вам апартаменти, — і знову затримав погляд довше, ніж того вимагали правила гостинності. — Якщо комусь із вас треба до Пуерто-Мальдонадо, хай поквапиться — за чверть години я вирушаю.
Після нетривалого обговорення рішення повернутись у Мадре-де-Діос і спробувати знайти південний тракт ухвалили одностайно: 4 голоси — «за», 0 — «проти»; Ян не голосував.
Найбільше за другу спробу агітував Семен. Хлопець підкреслив, що з дорогою вони ознайомлені, тож пройдуть її швидше, крім того, як зазначав Левко, в них достатньо часу, й основне — вони не так утомилися, щоб відступати. Проти вороття в ліс висловлювався Ґрем, однак жодних змістовних аргументів, крім власного небажання лізти в джунглі, мулат не навів. Американець розраховував, що під час голосування Сатомі стане на його бік, і за рахунку 2:2 йому вдасться відмовити друзів від ідеї поновити пошуки. Проте японка на Сьомине запитання «хто за те, щоб продовжити експедицію та піти назад у ліси?» несподівано підняла руку, тож мулатові нічого не лишалось, як докласти своє вимучене «за» до решти. Він не хотів, щоб Сатомі подумала, наче він злякався.
Лео та Сьома підійшли до норвежця, що пакував невелику наплічну сумку біля дверей вітальні. Зачувши кроки, чоловік випростався.
— Ви хочете повертатися, — радше ствердив, ніж запитав Тор, пробігшись очима по обличчях хлопців.
— Так, — сказав Сьома.
— Не наситились іще, — скорчив усмішку Тор. А тоді знизав плечима й, не стишуючи голосу, додав: — Йолопи.
— Я поважаю вашу думку, Торе, та вона мені нецікава, — жорстко парирував Семен.
