"Враги радикальной партии" взяли статью Франко на вооружение и напечатали ее отдельным изданием. Украинка жалуется: "Коли б тільки д. Франко бачив "побідоносні" погляди своїх видавців і чув тон, яким вони питають радикалів при стріванні: "А ви читали "З кінцем року?". Що ж казати радикалові на таке ущипливе питання? — "Не так тії вороги, як добрії люди!" Статья была послана в орган Франко, но он попросил автора забрать ее. В ответ Украинка пишет: "Не від мене залежить вимагати її друкування, але по власній волі я її назад не візьму. Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки, виражені "по долгу совести и чести". В конце концов Франко статью опубликовал, но вместе со своим ответом "Коли не по конях, так хоч по голоблях", в котором отбивался от критики.
Галицкие революционеры получали от украинских определенную материальную помощь. Франко она чем-то не устраивала. Украинка об этом писала: "Після добрих рад д. Франко говорить нам: сидіть, люди добрі, дома, до нас не лізьте з грошима, то так буде краще і для нас, і для вас, а то ваша "поміч збоку" нас деморалізує, а вас привчає відкуплятись від обов’язків". В 1897 году эта помощь прекратилась, поскольку "галицькі видавці часто використовували ці кошти не за призначенням". (Нецелевое расходование средств — очень распространенное преступление и в современной Украине). Вскоре галицкие радикальные журналы закрылись. Украинка на это откликнулась так: "Старицька писала мені про деякі сумні звістки з-за кордону (журнали "Житє і слово" і "Зоря" припинили існування) — я сього сподівалась… Тепер наши "брати" побачать, що значили для них ті "дрібнесенькі датки", яких вони не вміли шанувати. В решті, я сьому не радуюсь, далеко від того".
Кто же из этих выдающихся революционеров был круче? Оба хороши. Милые бранятся — только тешатся. Франко позже оценит эту полемику как "епізод непорозуміння між своїми". О начале ее творчества он писал: "Слабенький відгомін шевченківських балад, без їх широкої мелодії, без того твердого підкладу життєвої обсервації та соціальних контрастів, що надавав тим романтичнним баладам ваги й принади вічно живих творів". (Через год он опубликовал статью "Леся Українка" с анализом ее творчества).
Однако, главные проблемы Франко лежали совсем в другой плоскости. В те же годы он имел дело с гораздо более могущественным врагом, которого сам же на себя и накликал. Это был враг рода человеческого. Забужко пишет: "Зовсім натурально було з боку "хлопського сина" Івана Франка, потрапивши в шляхетське середовище, попросити в сестри свого "духовного батька" Михайла Драгоманова посередництва в справах сердечних, а з боку Ольги Драгоманової-Косач, в літературі Олени Пчілки, — з запалом узятися за роль свахи й таки довести діло до вінця, представивши, між іншим, панові Франкові панну Хоружинську в таких ентузіастичних виразах: "золото, не дівчина! Она просто очарувала мене! Яка она мила, щира, добра, симпатична і до того як она розвилась за сі роки,
