Франко заигрался с врагом рода человеческого, а тот стал играться с ним. Проявления были следующими: "манія переслідування покійним Драгомановим, хвороблива ідея про раптом одержану змогу спілкуватися через "пошту духів з віддаленими особами" (визнання з 1908 р.)" (цит. по: 19, 22). "Недуга була задавненою. Вона виявилася в психічних розладах, призвела до паралічу рук і галюцинацій (являлися духи, ввижалися тисячаметрові дроти на руках — "розмотував" їх у криворівнянському "чуркалі" — джерелі). Лікувався в Одесі (1909) й дещо поправився, а потім у словенському Ліпіку. Був у Львові в закладі для хворих" (цит. по: 19, 153).
На своем печальном опыте Франко убедился в существовании мира духов и в том, какими они бывают. Украинка эту перемену отметила, но в письме Кобылянской (1901) истолковала ее на свой материалистический манер: "Франко справив на сей раз якесь дивне враження; з тим чоловіком щось робиться, якийсь він наче приголомшений, мало говорить, почне якусь розмову, неначе й зацікавиться нею, а потім раптом знеохотиться, урве, замовкне або сяк-так докінчить почату фразу. Щось не чула я від нього сей раз тих цікавих літературно-філософських розмов, що давніше, — від політики відтягався старанно… Хтосьnote 11не дуже любить бачити людей, що вже "перешуміли", надто коли бачив їх в найбільше голосний, шумливий час".
Бедному Франко было уже не до политики или литературно-философских разговоров. Но твердокаменные материалисты были непробиваемы. Через год Украинка пишет матери: "З Франком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно не договорились. Запевняє, що, не зважаючи на критику
Однако бесоодержимый писатель еще раз тряхнул стариной. В своей "Поемі про створення світу" он опроверг Библию. Ни больше и ни меньше. Свидетель этого подвига (историк Сушко) вспоминал: "Ще літом 1904 р. покійний великий муж не думав про її написання. В тім часі я мешкав в його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізньою осінню я докторизувався й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попалися в руки покійного Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавілоні, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке враження: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання" (цит. по: 19, 37).
"Окончательное решение" библейских проблем и победоносное завершение библейской критики базировалось на книжках, которым в обед исполнилось сто лет и которые в наше время давно забыты, но тогда были последним писком науки. "І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян: написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про створення світу, надрукувати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світу пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питання Він не думав писати" (цит. по: 19, 38). А разве мог? "Така строго наукова студія була б неприступна для мільйонів нашого народу й вона пропала б на довгі часи в неприступних широкому загалу "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка" (там же).
