<p>РІЙ  І ТРУТЕНЬ</p>Раз ся Пчоли вироїли, Но,  бідні,  без Матки; Однак вірно  позносили Добиток і статки,Що  дістали в віні По  своїй  родині, Вся  зо всімВ новий дім.Й  зачали робити; То хатку  ліпити, То збирати мід,То пилок на плід, І щиро, і вірно,Як  Пчолам примірно. Но  сумно  без Матки! Хоть  були  достатки, Не  мож  було  ладу Завести в громаду,Ґаздівство розвестиІ черву  нанести.Тож  ся Пчілки пожурили, Трохи  крила опустилиІ сям  і там По сусідам  Стали посилати,Цариці питати.Сусіди  бідиРугаються тому,І ще покрийому З їх гіркого лиха Радуються стиха.Сумує  рій, Хоть молодий, Бо  праця є,А сил  не стає.Аж раз  Трутень-повага Висадився в ясний день На  перегру  сив’ягаІ занюхав свіжий пень. І ну ж в очко  до роя:— Помагай Біг  вам,  друззя! Як  живете, біднята?Чи  в достатках вам  хата?А ПчолиПоволі:— Зум-зум-зум! Дум-дум-дум! —Спереду і ззаду Зачали нараду, Трутня на столицю Ведуть,  як  царицю, І дай  же надвір Гостя  величаву Голосити славуНа  цілий мир.Сусіди  зачули, Здумілись, забулиІ ну ж собі  до діриТа й зад догори:— Хи-хи-хи! ха-ха-ха! А пек,  пек,  цураха, Кумцю, кумцю, подивіть, В якій славі  дармоїд!Недармо в полі  й пустий вітер  віє, І мою  байку  хтось  порозуміє.<p>Євген ГРЕБІНКА (1812 — 1848)</p><p>ЦАП</p>«Мабуть, нема  уже на світі  правди! Мабуть, вона  уже за море  утекла!Чим  я од Муцика поганший, справді? А пані  те щеня учора  привезла,Сьогодні вже  йому  і дзвоник почепили.Да як  моторно він  бряжчить,Як  Муцик, бубличком задравши хвіст,  біжитьТа гавкає на мир  щосили!» —Так  навіжений Цап  на ввесь  окіл  гукав.Хазяїн, річ таку  почувши(А по-цапиному він  дещо  розмишляв), Йому дзвінок на шию  намотав.Здурів  скажений Цап, ріжки  назад  загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакавІ геть-то честію  такою  запишнився, Да швидко став  їй і не рад:Бо  тілько  Цап  стрибне у панський сад,На  шиї  дзвін  дзень-дзень! — народ  заворушився, І гостя  втришия в кошару мусять  гнать.Прийшлось бідасі  пропадать. Пройшло йому  те врем’я, що,  бувало,Майнув де здумавши, куди  б то ні попало, Поїв, пообгризав — і слід пропав,А вибіга  і долинки, і гори,Де був — то пожививсь; ніхто  того  не знав.Еге,  я правду  вам  казав:Нащо було  Паньку прохаться в прокурори!<p>ЛЕБЕДЬ  І ГУСИ </p>
Перейти на страницу:

Поиск

Книга жанров

Все книги серии Українська класика

Похожие книги