На ставі пишно Лебедь плив, А Гуси сірії край його поринали.«Хіба оцей біляк вас з глузду звів? — Один Гусак загомонів.—Чого ви, братця, так баньки повитріщали? Ми попеласті всі, а він один між насСвоє пиндючить пір’я біле! Коли б ви тілько захотіли,Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась, Ми б панича сього якраз перемастили».І завелась на ставі геркотня, Гусине діло закипіло: Таскають грязь і глей зо днаДа мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло. Обмазали кругом — і трохи галас стих;А Лебедь плись на дно — і випурнув, як сніг.<p>ЯЧМІНЬ</p>
С и н
Скажи мені, будь ласкав, тату,Чого ячмінь наш так поріс,Що колосків прямих я бачу тут багато,А деякі зовсім схилилися униз,Мов ми, неграмотні, перед великим паном,Мов перед судовим на стійці козаки?
Б а т ь к о
Оті прямії колоскиЗовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром;Котрі ж поклякнули — то Божа благодать:Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.
С и н
Того ж то голову до неба зволить дратьНаш писар волосний, Онисько Харчовитий! Аж він, бачу...
Б а т ь к о
Мовчи! почують — будеш битий.<p>ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР</p>На дубі сидячи, Зозуля куковала:«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!Одколи, як тепло вже стало,А гусені нема, черви зовсім так мало. Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить».«Нащо вам так квилить, мій Боже милий? — Снігир Зозулю перебив. —Коли б я мав ваш стан і сили, Оцю я погань би не їв,Щоб сей да той мене, коли б я не доскочивСобі щодня шматок м’ясця.От кобець — менший вас, а їсти як захоче — Летить і душить горобця.Зате він з голоду ніколи не нудився».«Дурний! дурний! а в школі вчився! — Зозуля Снігиру в одвіт. —Замісто горобця я з’їм жуків десятокДа гусені, черви десятків три в наддатокІ все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ, Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,Живе собі, як панна, Гуляє у садку, нічого не псує,По гілочках намистечко кує,Да скілько літ кому прожить віщує; Нехай же здумаю... да що тобі й казать!Хоч злидні в пір’ї обідрать, Ввесь птичий рід зарепетує:«Зозуля м’ясо жре, Зозуля хищний птах! Троха чи не бажа вона Орла із’їсти!»Прощай тогді, моє життя в садах! Прийшлось би утікать хоч за море безвісти, Так лучче ж тута жить да зводить черв’ячків».Хто хоче полюбить суддю грошозаплода, Про його розпитай панів,А не питай у простого народа.<p>ВЕДМЕЖИЙ СУД</p>
