«Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?» — На Коноплиночку в степу Будяк гукав.«Да як рости мені? і сам здоров ти знаєш, Що землю у мене з-під корінця забрав».Бува, і чоловік сьому колючці пара:Людей товче та й жде, щоб хто його кохав. Я бачив сам таких і, може б, показав,Та цур йому! розсерджу комісара! <p>ВЕРША ТА БОЛОТО</p>Рибалонька, митець усе в воді ловити, Бажаючи поймать в’юнів,В Болото Вершу засторчив. Довгенько щось вона там мусила сидіти, Язик жіночий є, да нічого робити(А зроду, мабуть-то, що не плоха була), Так лаяти Болото почала:«Оце поганая багнюка!Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить. Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,Одна черва,— мовляв,— кишитьДа деколи повзе по куширу гадюка, Уже коли б тут воленька мені!..Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене,Не хочеться паскудиться в багні, А то б...»Що ж їй Болото одвічало?«Де ти сама, добродійко?» — спитало.А Верша гомонить на дні.<p>МАКІВКА</p>У лузі Маківка весною зацвіла,Проміж других квіток як жаром червоніла;До єї раз у раз літа бджола, Бабок, метеликів над нею грає сила.Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла;Бджола на іншій квітці сіла,Ту погань метелів мовби лихий забрав.Дівчино-серденько! жартуй, поки є врем’я, Жартуй, да не глузуй із бідних парубків;А то мине весна твоїх годів, Покине і тебе дияволове плем’я. <p>РОЖА ДА ХМІЛЬ</p>
