Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!Вона в Сулу тече у нашій стороні.(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь).На річці тій жили батьки моїІ панства чортів тиск: Василь, Іван, Микола,Народ письменний страх, Бував у всяких школах,Один балакає на сотні язиках.Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки. Подумаєш, чого-то чоловік не зна!Да не об тім, бач, річ. Усю торішню зиму Рибалка ятером ловив в тій річці рибу; Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна, Пригріло сонечко і з поля сніг погнало;У річку сніг побіг, і Оржиця заграла, І ятір, граючи, водою занесла.«Уже ж вона мені отут сидить в печінках,Ся річка катержна! — Рибалка став казать. — Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко:Піду я до Сули скажену позивать!» І розні деякі казав, сердега, речі,Із злості, як москаль, усячину гукав; А далі почепив собі сакви на плечі,У люльку пхнув огню, ціпок у руки взявІ річку позивать до річки почвалав.Чи довго він ішов, чи ні, того не знаю; Про те ніколи сам Рибалка не казав;А тілько він дійшов, як слідує, до краю.Сула шумить, гуляє по степам. Рибалка дивиться і очі протирає:Не вірить сам своїм очам,Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір — Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крамІ бідного його ниряє ятір!Здихнув Рибалочка да і назад поплівсь.А що, земляче, пожививсь?Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!Еге, Охріменко дурний: Пішов прохать у повітовий,Що обідрав його наш писар волосний.<p>СОЛОВЕЙ</p>«Хто не вгадає? я? Оце городять небилицю! Щоб не пізнав я Солов’я,Щоб не пізнав сю гарну птицю; Як тілько оком наведу,То і вгадаю, де співака»,—Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.«Ходімо, я тебе до лісу поведу, Усякої там птиці є багато,Та буде сором, пане-брате, Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав»,—Грицькові дядько одвічав.І ось вони дойшли до гаю; По гаєві усякий птах літає,Щебече хто, хто свище, хто гуде, Аж округи луна іде.
Н е б і ж
Ось, ось де Соловей! Який червоногрудий!А дметься як, мабуть, великий пан! Уже то неспроста в його такий жупан.
Д я д ь к о
Та годі, годі, Грицьку, будеТу погань, Снігиря, хвалить! Ся птиця не співа, а як усе щебече,Вона в гурті як-небудь засвистить;А більше, голову похнюпивши між плечі, Насупившись сидить.
Н е б і ж
Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю: Я сучий син, коли оце не він!Увесь мов золотий, а крильця чорні має.
