Та будеш, Грицьку, сучий син: Се просто Іволга зоветься; Вона із саду в сад літа,То вишні гарно об’їда,То оббива горох, а в співи не вдається.
Н е б і ж
Так ось коли побачив співака! Яка мальована та штучна птиця!Вертиться, джеркотить, по дереву скака — От се то Соловей.
Д я д ь к о
Се навісна Синиця!І довго так небіж дурненькийМеж птицями знаходив Солов’я; А Соловей собі сіренькийНад ним співав, сховавшись меж гілля.<p>ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦІ</p>Ізліз мій дядько на дзвоницюТа, знай, гука: «Оце кумедія яка! Всі люди на землі мов ті перепелиці: Здається більший з них не більше п’ятака.Гай, гай! Які ж вони дрібненькі! Так ось коли я їх як треба розібрав!»А мимо йдучи, хтось на дядька показавТа, далебі, мене спитав:«Що то таке — чи щур, чи горобець маленький?» <p>ХЛОПЦІ </p>Учора я дививсь, як хлопціГуляли на толоці:Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали, То в дучку булку заганяли,А далі здумали скакати через тин. Хлоп’ята там були і прості, і письменні,І кожний з них по-своєму скакав: — Один летів як навіжений,Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став; А інший, голову, мов той москаль, задравши, Пряменько витягнувсь та й скочив через тин, Та як же врізався об землю, вражий син,Колошу розідравши. А виборного хлопченяТак скаче високо, так здорово літає!«Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?» — Собі подумав яТа й придивляться став: аж сеє бісеняЯк хоче скочить, то аж в землю присідаєТа й присне разом відтіля!Як ні крути, а правди нігде діти: Коли б, як виборного діти,І другі вміли присідать,То, може б, і вони зуміли так скакать.<p>Петро ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ (1814 — ?)</p><p>ПАНІ І ДВІ ЧЕЛЯДКИ</p>
