Надворі влітку, біля хати, На призьбі спало Цуценя,А потім, мабуте, обридло вже спання — Схопилось і давай по двору гарцювати! А далі баче, що не так,Що гарцювать самому сумно, — Мерщій махнуло до Собак... Біжить — а се їх ціла юрма!Та ще, сказати вам, яких? Плішивих, куцих та кривих — Мов десь нарошне позбирались,Що сміх, та й годі! Ще ж, бач, грались!! Воно ж, як тільки вздріло їх,О, як, невірне, ізраділо!То гавкне, хвостиком махне, То іншу за вухо скубне, —А ті й стоять, мов поцапіли!— З якого це таке зірвалося двора?! Та се, дивітеся, зовсім, зовсім мара!У його є і хвіст, не схоже й на Собаку, Та ще і не хрома, як ми, ні на одній!Та це десь, мабуте, вродилось від свині!.. Та де ж яке чудне! Йому ж нема і гадки!! Послухай лишень нас, кумедне ти Щеня! Коли що вже єси собачого ти роду,А не свинячої якоїсь-то породи, — То в нас учися ти, у нас і переймай:Ходи на трьох ногах, на одній шкандибай, — А то побачиш ти, як будуть глузувати! —Се так гукнули всі на бідне Цуценя.— Та що се ви мені зовсім забили баки! Яким же бути ще? Усе ж такі собаки!То тільки вас такихПіднімуть всі на сміх.— Але! Ще буде й мудрувати!! Уже ми бачим: що або де і не так!Багацько є таких і між людьми собак.<p>ПАНСЬКЕ СЛОВО — ВЕЛИКЕ ДІЛО</p>
