Усяк до чого-небудь вдався. Той робить те, другий — друге;Всяк свого б берега й держався... Еге! Коли б то так всяк шанувався.Так є ж такі дурні, Що іноді за те беруться,До того пнуться,Чого й не тямлять. По мені — Роби вже лучче те, що вмієш, То й бачитиме всяк,Що ти що-небудь розумієш.Один ще змалу вдатний Шпак У Щиглика співать навчився. Канальський Шпак так умудрився, Що як почне було співать —Диковина й сказать!Мов справді Щиглик то співає.От слухає Шпака усяк, Дивується та вихваляє, Шпаком розумним величає. Радіє, аж плигає Шпак!Чого б йому іще й хотіти? Кохаться б дурневі та жити; Таке життя другому б рай, — Шануйсь та людям потурай,Виспівуй на всі боки!.. Так он що (я сказать забув) — Шпачок зависливенький був. Почув він (мабуть, від Сороки),Що Соловейка хвалить всяк. Шпакові се завидно стало, Надувся бісів Шпак.«Коли ж моїх пісень вам мало, — Він сам собі мовляє так, — Тривайте, й я так заспіваю...Ще, може, й краще... Я вже знаю! На бісового батька й Шпак!..» Зачав мій Шпак пісні виводить, — Так ні — зовсім не те виходить: Хоч вельми дуже запищить,Хоч не до прикладу хавчить, Або нявчить, мов по-котячи, Або мекече по-ягнячи. Співав мій Шпак, співав,Аж покіль всіх порозганяв, — Ніхто і слухати не хоче,Тікає геть та ще й бурмоче:— Дурний, не знать чого схотів! Хоч би сміху вже не робив: Співав би гарно по-щиглячи, Ніж чортзна-як по-солов’ячи.<p>ЩУКА</p>
