Воркувала Горлиця у садку,У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вонаНезчулася, як минула і весна,Не вгледіла, як одцвівся і садок, І черешні, і вишеньки, і бузок; Сумувала, що прийдеться восени Десь шукати ще іншої сторони.Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче справді запорозький молодець:— Ой послухай, голубонько, не журись, Ти на мене, молодчика, подивись!Чи є в світі де такії молодці,Як ми, славні та веселі горобці, —На все вдатні, — до любощів, до пісень? Цвірінькаєм, жартуючи, увесь день!Ти не бійся, голубонько, що зима Посиплеться білим снігом... То дарма! Нас з тобою теє лихо не зляка: Перебудем під стріхою в козака.А як гляне ясне сонце на весну — Забудемо тую зиму навісну. Порозтають тії білії сніги, Покриються травицею всі луги, Розів’ється калинонька і садок, Розцвітуться і вишеньки, і бузок; Заспівають усі пташки, як в раю, Привітатимуть голубоньку мою;А ти, серце голубонько, не журисьТа до мене, молодчика, прихились...— Бодай тобі, Горобчику, не брехать, А горлицям твоїх брехень не чувать! Не до пари голубоньці Горобець,Хоч який він прехороший молодець: Треба мені, сизокрилій, голубка,Як хорошій дівчиноньці козака. — Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! Пом’яв його, понівечив, як хотів, Оскуб його, молодчика, та й пустив;— Оце тобі, Горобчику, так не вчись, До чужої голубоньки не тулись. —Як дремене Горобчичок у садок, — Болить його головонька і чубок. Регочуться проклятії горобці:— Отак наші добувають молодці! — Засоромивсь осміяний ГоробецьТа й покинув ріднесенький табунець, Полетів він світ за очі у садки Відшіптувать головоньку і боки.Я вигадав, лежачи на печі, Для вас сюю баєчку, паничі!Ой не будьте, паниченьки-молодці, І ви такі, як отії горобці;Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат — Хіба мало є хороших бровенят? Дівчинонька, як квіточка, — з нею рай, А чужої молодиці не займай,Бо налетить часом сивий Голубок — Болітиме головонька і чубок!<p>МИШАЧА РАДА</p>
