А треба визнати, що саме на Волині Еріх Кох працював на славу... Перший девіз цього зразкового гітлерівця: «Взяти за морду». І він брав. В першу чергу селян. Після масової різні сільських активістів він зараз же взявся проводити в життя свої «реформи». Колишні поміщицькі маєтки оголосив «державними», тобто німецькими маєтками. Потім встановив податок — 50 процентів урожаю, причому він сам вирішував, який це має бути урожай...
На результат недовго довелося чекати. В волинському селі панує голод. Перманентний голод, якого не пам’ятають найстарші люди.
Розв’язавши таким чином земельне питання, Кох узявся за освітні справи. Роботи було чимало, треба було здійснювати принципи Адольфа Гітлера. Але Кох зволікав, він чекав сприятливого моменту. Цей момент настав У половині грудня 1941 року. В один і той же день Директори волинських шкіл дістали від рейхскомісара
Волині і Подолії Шене наказа негайно позачиняти школи, нібито через відсутність палива.
Директори були здивовані. Деякі з них поїхали до Ровно, сподіваючись переконати Шене, що в величезних волинських лісах палива, скільки душа забажає. Поїхали — і не повернулися більше.
Еріх Кох домігся своєї мети. Сьогодні на Волині треба із свічкою в руках шукати місця, де б на цілий район уціліла одна 4-класна школа.
Багато уваги присвятив Кох також національним справам. Він знав, що величезна більшість населення Волині — українці; кількість поляків не перевищує там десяти процентів. При такому співвідношенні важко було розраховувати на ефективність цькування однієї нації на Другу.
Однак Кох, старий провокатор Кох, знайшов і на те спосіб. Він дав полякам посади управителів державних маєтків, лісничих і податкових інспекторів, причому наказав їм, під загрозою смертної кари, ставитись до населення нещадно. Тепер перед обуреними на нечувані здирства селянами гітлерівці розводять руками: «Чого ж ви хочете? Це не ми здираємо з вас сьому шкуру, це — поляки...»
Німці розводять руками, а селяни — йдуть у партизани. Ні на що не здалися численні військові гарнізони, що їх має кожне волинське містечко, не втихомирили бурхливої повстанчої хвилі полчища жандармів, поліцаїв і завезених на Волинь литовських фашистів-шаулістів.
Волинь хоче жити. Волинь бореться. Бореться з відвагою, яка викликає у ворога не тільки страх, але й подив.