Протягом двох років винищили сотні тисяч жителів, за відмову вийти на роботу палили цілі села, а їх жителів разом з малими дітьми кидали у вогонь. Для інших створили пекло Освенціма *. Там, за колючим дротом концтабору, тисячі і тисячі людей моєї рідної землі сконали в муках за те тільки, що воліли скорше втратити життя, ніж національну гідність. Одну третину дорослого населення самої лише Галичини було за той час вивезено в інший, не менш страхітливий концтабір, в таку ж саму каторгу — в фашистську Німеччину.
І нарешті переповнився келих терпіння народу Галичини та Волині. Переповнився і спливає сьогодні поганою кров’ю тих, що із свистом і реготом вливали в уста наших дітей отруту і конаючих малят закопували в землю вкупі з їх розтерзаними матерями.
Нині почалася розплата. Жорстока і справедлива. Вона спіткає кожного, хто хоче зазіхати на наше життя, на наше право, на свободу, на возз’єднану Українську державу. Наш народ знає, що не перевелись ще його вороги.
В історичні вересневі дні 1939 року український народ Галичини і Волині сказав своє слово, сьогодні в героїчних боях з німецькими окупантами він підтверджує це слово ділом. Зв’язаний раз назавжди узами крові і спільних прагнень з народом усієї України, цей народ і надалі йтиме шляхом, що його обрав у дні жовтневого плебісциту 1939 року, шляхом, що його зрошує нині кров’ю своїх бійців-партизанів. Цей шлях веде тільки до Києва, до столиці возз’єднаної Української Радянської Соціалістичної Республіки.
І горе тому, хто стане йому впоперек дороги.
МУКИ МОРАЛЛЄРА
Є в світі країна Ельзас, у цій країні є місто Страсбург, у цьому місті є редакція гітлерівської газети «Штрасбур- гер цейтунг», а в цій редакції сидить собі редактор, прізвище якого Мораллєр,— перший гітлерівець між ельзаськими гітлерівцями і, як побачимо, перший телепень між нацистських телепнів.
Коли жителі Ельзасу почали викладати свої думки на папері й надсилати Мораллєрові у вигляді анонімних листів, нацистський редактор зовсім очманів.
Нарешті редактор не витримав і написав на цю тему передову, в якій загрожував авторам листів усіма пекельними муками, що їх тільки може вигадати гестапо.
Але марно: анонімні листи градом падали на його письмовий стіл.
Тоді гер Мораллєр вшкварив ще одну передову, від якої весь Страсбург і весь Ельзас і досі ще тримаються за животи.