Всі ці назви сьогодні більш ніж умовні. Нюрнберзці добре пам’ятають ніч, коли 2 тисячі американських літаків протягом сорока хвилин висіли над серцем міста. Сімсотрічний храм Лоренца нагадує величезне кам’яне решето. Скинутий повітряною хвилею з п’єдесталу винахідник годинника Генлейн дивиться в тихій задумі на свій хронометр, стрілка якого застигла на дванадцятій годині.
Винуватці цього катаклізму, що змив з лиця нашого континенту сотні чудесних міст, сидять перед нами в двох довжелезних рядах, нагадуючи воскові фігури в тирі берлінського «Луна-парку». Але це тільки перше враження. Придивіться ближче, і ви побачите перед собою дегенератів, дивоглядну галерею типів з альбома інституту криміналістики. Фон Папен дивиться на вас з-під гострих брів непорушним поглядом зачаєного ри- ся, а євнухувате обличчя Герінга визирає раз по раз з-за спини конвоїра, мов машкара «Джека-Потрошителя» з паризького «Театру страхіть». Лице морфініста Функа— це якась потворна торба. Коли він жує гуму,—а Функ жує її цілий день з ненажерливістю кретина,—
здається, що в цьому жовтому капшукові ворушиться клубок глистів.
У цьому зборищі кримінальних експонатів панують закони джунглів. Коли голова трибуналу повідомляє про те, що Ріббентроп скаржиться на «атрофію пам’яті», обличчя Гесса розпливається в іронічній посмішці. Материй гітлерівець Фріче називає інших співобвинувачених вграєю злочинців, вимагаючи, щоб його посадили окремо.
Не чекайте від них каяття. Це загартовані злочинці. Коли американський обвинувач говорив про нацистські плани винищення голодом мільйонів радянських людей, Герінг байдуже роздивлявся по залу, а злегка сонний Ріббентроп думав, мабуть, про 20 тисяч пляшок вина, так легкодушно залишених ним у підвалах німецького посольства в Лондоні.
Такими з’явилися ці герострати і масові вбивці перед лицем справедливості. Несамохіть постає питання: як могли людці такого калібру відіграти в історії людства будь-яку роль? Найбільш вичерпну відповідь на це питання міг би дати обвинувачений Шахт. Гітлер не випадково назвав його «найвидатнішою людиною третього рейху». Шахт тим самим ключем, що ним відчиняв і зачиняв сейфи німецьких банків, одчинив ворота до головокрутної кар’єри зграї фашистських злочинців. Та коли ми кажемо — Шахт, ми знаємо, що він не тільки одне з світил німецького фінансового світу. Він — уособлення господарсько- політичної системи німецького імперіалізму, а Гітлер і його зграя — її продукти.