на зразок: «Провидіння спонукало мене», «Моє існування — фактор величезного значення», «Ніхто не знає, як довго ще я житиму, і тому треба прискорити війну». 22 серпня 1938 року вони, на спеціально для них скликаній нараді, схвально підтакували головами, коли їх ідол верещав: «Наша сила полягає в нашій швидкості і нещадності! Мене анітрохи не турбує, що думає про мене немічна європейська цивілізація. Я видав наказ, і я розстріляю кожного хто скаже хоча б слово критики з приводу того, що метою цієї війни є не здобуття якихось ліній, а фізичне винищення противника. З Росією станеться те саме, що я зроблю з Польщею... Малих країн я не боюсь... Ми повинні розглядати їх, в кращому випадку, як лакованих напівмавп, що мусять відчувати над собою канчук».
Ця «філософія» Гітлера цілком відповідала світоглядові його генералів і всієї багатоголової бюргерської череди. Ці «істини» Гітлера поширювалися по Німеччині зі швидкістю чумної епідемії, вироджуючись у такі курйози, як «принципи» гауляйтера-пера, відомого баденського ката Роберта Вагнера, що аж кишать такими мудрощами: «Ворог не мас ніколи рації, бо якби він мав рацію, то думав би по-нашому, а що він не думає по-нашому, то піколи й не має рації».
Все це сприймалося бюргером з такою сліпою вірою, начебто це були таблетки аспірину фірми Ваєр. Коли ж прийшла катастрофа, і бюргер дістав по голові так, як він не діставав ніде ще й ніколи, тільки люди дуже наївні могли сподіватися, що від цього в голові бюргера станеться переворот і цей осоружний екземпляр обивателя набере відразу людської подоби.
Ще рік тому бюргер навіть уві сні кричав «хайль!». Сьгодні він, як здається на перший погляд, сидить тихо, наче миша під мітлою. Але дехто з них ще вірить, що він матиме можливість перерости знову па драпіжного щура.
Як не дивно, але чимало з них ходить сьогодні по світу з міною мучеників... Вони де можуть і як можуть побиваються над своєю долею. Вони нібито не бачили і не бачать страхітливого горя і злиднів, що їх Німеччина принесла іншим народам. Зате вони готові на кожному кроці із запозиченим у Геббельса пафосом декламувати про німецькі «страждання», німецький голод, «німецьку безпритульність», вбачаючи винуватців цього лиха не в Гітлері та його зграї, а в народах, які ще вчора були ними ж, німецькими бюргерами, призначені як паливо для крематоріїв Освенціма і Дахау.