Нацистська братва вміла влаштовуватись. Сама лише політична кар’єра їх не задовольняла. Вони знали ціну земним благам у такій самій мірі, в якій не знали ціни пролитій ними людській крові. Тут так само, як і в усій їх діяльності, всі засоби були добрі, якщо вони вели до мети. Цією метою були не тільки картини, вони крали все, буквально все, що можна було вкрасти.
Про цю сторону діяльності творців третього рейху на Нюрнберзькому процесі не говориться і навряд чи взагалі там буде про це мова. Феміді досить того доказового матеріалу, що ось уже цілий місяць валиться на голови підсудних нацистів тягарем, важчим за могильний камінь...
Але є люди, яких це не задовольняє. До них належать власники іранської килимарської фірми «Азар-Ра- фій». Ця фірма була жертвою найбільшої, мабуть, в історії кримінальної афери. Що героєм цієї афери був
Герінг, а не, скажімо, Гітлер, Гіммлер чи Геббельс, це не міняє суті справи. Як побачимо далі, в нацистській верхівці Герінг, незважаючи на його зусилля, не був рекордсменом у злодійстві й шахрайстві.
Весною 1941 року з залізничної станції в Тегерані рушили в дорогу вагони з 37 величезними рулонами справжніх іранських килимів. їх маршрут був досить далекий: Рига — Марсель — Берн, де фірма «Азар-Рафій» також пустила своє коріння.
Проте іранцям на цей раз не пощастило. Не встигли їхні килими опинитись у Ризі, як там наче з-під землі виросли представники однієї з німецьких установ, завдання яких було красти все, що погано лежить. Як легко догадатись, очолював її «товстий Герман». 37 рулонів, або, кажуть, 239 дивної краси килимів, загальною вартістю понад триста тисяч американських доларів, було негайно вивезено в Берлін і віддано в розпорядження двох фірм. Неважко догадатись, що на чолі цих фірм стояли люди, близькі і серцю, і... місії Герінга. Одну з них очолював двоюрідний брат фельдмаршала, другу — його товариш по полюванню на зайців і чуже добро пан Ашіке. Як і треба було сподіватися, вдячні протеже більшу частину килимів надіслали у вигляді «подарунка» своєму високому патронові. Коли чутка про цей новий майстерний трюк нацистів дійшла до берлінського представника пошитої в дурні фірми, той у розпачі метнувся у «Рейхс- штелле», що належало, як можна догадатися, до відомства сторукого Германа Герінга. Там йому порадили — чекати.