Правда, замок і фільварок були власністю берлін­ського магістрату. Проте недовго. В 1941 році, коли Геббельсова кар’єра була в зеніті, магістрат подарував йому весь маєток і асигнував ще 3 мільйони марок на ремонт замку...

Геббельс взявся за роботу. Через деякий час замку не можна було впізнати: найдорожчі меблі, найрідкіс- ніші картини, найкоштовиіші килими оздоблювали нову

садибу рейхсміністра і гауляйтера в одній особі. Досить було натиснути кнопку, і раптом стіни великого залу по­ринали в землю, відкриваючи перед очима гостей вели­чезну танцювальну площу, що з’єднувалася з парком...

Але найцікавіше було далі. Після закінчення ремонту магістратові міста було подано рахунок на дванадцять мільйонів марок.

Бургомістр Ліпперт схопився за голову й відмовився сплатити по рахунку. На другий день Ліпперт був зня­тий Гітлером, 12 мільйонів Геббельсові було негайно сплачено.

Можна собі уявити, як важко було розстатися Геб­бельсові з життям. Важко буде це зробити й Герінгові. Під час різдвяних канікул він у затишку своєї камери матиме можливість спогадати і луврські картини, й іран­ські килими, і такі недавні часи, коли новорічний візит робили йому не похмурі американські ключарі, а під­лесливі вершки німецької плутократії. О так, товстому Германові сумно буде в цю новорічну ніч, невесело буде і його компаньйонам. Треба нарешті відповісти за десятки мільйонів убитих і замучених.

ПАВУКИ В БАНЦІ

Новорічне свято 1945 року Геббельс назвав «святом сильних сердець». Через чотири місяці після появи цих слів на сторінках «Фолькішер беобахтер» Геббельс зра­див самого себе: замість робити те, до чого він закликав німців, тобто боротися за фатерлянд до останнього поди­ху, він волів утекти в небуття.

Герінг не пішов слідами Геббельса, хоч він також по­казував «сильне серце», особливо тоді, коли оголошував смертні вироки цілим народам або коли була можливість садити власноручно кулі в животи своїх знайомих, як це, наприклад, сталося в червневу ніч 1934 року. Не спокусив приклад Геббельса й інших нацистських сві­тил — нині підсудних на Нюрнберзькому процесі. Кожен 8 цих фабрикантів масової смерті мав у своєму розпо­рядженні сотні засобів, щоб накласти на себе руки. Однак вони не скористувались жодним з них.

Загадка? Ні в якому разі. Як це не дивно, але вони не втрачають надії, що їм вдасться ще й на цей раз пошити світ у дурні...

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже