У цьому чеканні минуло... рівно півтора року, і нареш­ті 7 січня 1943 року іранський комерсант одержав по­відомлення, що захоплені килими оцінено властями на суму 144400 марок і 28 пфенігів (одну п’яту їх вар­тості) і що ці гроші переведено до... Ірану, з яким, до речі, гітлерівська Німеччина не підтримувала ніяких економічних зв’язків ще з серпня 1941 року, тобто від часу, коли в країну шаха ввійшли війська об’єднаних народів.

Представник скривдженої фірми виявився людиною з характером. Він витоптував пороги всіх можливих уста­нов. Нарешті чутка про впертого паломника дійшла до всесильного фельдмаршала. Тінь Дахау нависла над головою бідолашного іранця. Одного ранку відвідав його агент гестапо й передав йому слова Герінга: «Якщо ви не заспокоїтесь, то доведеться вам побачити німецьку тюрму зсередини».

Наляканий іранець вирішив негайно змінити клімат і звернувся до властей з проханням про виїзну візу. Відповідь властей була коротка, але переконлива: «Ми воліємо мати вас у Німеччині...»

Сьогодні ця жертва безцеремонності німецького «ге­нерального фельдмаршала» живо цікавиться ходом Нюрн­берзького процесу і мріє про те, щоб на цей раз побачи­ти нюрнберзьку тюрму зсередини. Одначе треба гадати, що поки це йому вдасться, Герінг буятиме вже на не доступній для обкраденого іранця висоті, на п’ятнадцяти- футовій висоті шибениці...

Ще менше шансів на задоволення своїх претензій мав берлінський магістрат, бо його кривдник Геббельс зумів порівняно дешевим коштом уникнути відповідальності за свій дім.

Гітлерівський міністр пропаганди, незважаючи на невеличкий зріст, мав апетит велетня. Йому мало було п’яти «зарплат», що їх він щомісяця одержував, як мі­ністр пропаганди, член оборонної ради, берлінський гау- ляитер, прусський державний радник і депутат рейхстагу. Йому не досить було прибутків, що безперервним пото­ком пливли до нього з керованої ним кінопромисловості й радіопідприємств, з газет і видавництв. Геббельса не задовольняли також величезні суми, регулярно надси­лані йому його видавництвом «Дас рейх», де за редагу­вання тижневика він брав 300 тисяч марок на рік і до­датково за кожну статтю по 3 тисячі марок.

Цей покруч умів користуватися радощами життя. Крім будинку в центрі міста, що його він перебудував коштом двох з половиною мільйонів марок, він мав ще комфортабельну віллу в Шваненвердері та замок і філь­варок біля Оранієнбурга.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже