Досі вони не мали ще змоги виступити перед судом, але для чого ж тоді адвокати? Саме через них підсудні повели першу атаку. Розпочав її Герінг своїм знаменитим «інтерв’ю», велика частина якого складається з похвальних гімнів на адресу... трибуналу. Слідом за ним цей маневр застосовували інші обвинувачені. їхні захисники стали амурами, що стрілами компліментів мали завоювати серця суддів. Закляті вороги демократії перетворились раптом на її прихильників. Ріббентроп заговорив ліричним тоном про міжнародне право, а погромник над погромниками Штрейхер висловив через свого адвоката Тома побажання, щоб суд «справедливо розглянув його справу згідно з демократичними принципами...»
Водночас розпочався наступ на громадську думку. На редакційних столах німецьких і закордонних газет з’явились несподівано «думки» адвокатів з Нюрнберзького суду, інсценовані і редаговані... самими ж підсудними, як це, зрештою, видно з правок і перекреслень, зроблених на характеристиці Розенберга... його ж власного рукою.
Розпочнемо з Альфреда Розенберга. Цей «рейхс- комісар для окупованих східних територій», співавтор планів вимордування принаймні половини населення нашої країни, спеціаліст по грабунку мистецьких цінностей усієї Європи, теоретик і практик кривавого «Міфа XX сторіччя», видає себе тепер за невинне ягнятко, що його тільки помилково зарахували до вовків. Ягняткові, бачите, діється кривда, і ягнятко від цього явно страждає.
Його захисник Тома так і пише в своїй апеляції:
«Мій клієнт відчуває як своє особисте велике горе кожний факт відхилення його доказових пропозицій. Я змушений неодноразово нагадувати йому, що іншого такого об’єктивного суду, як цей, він у світі не знайде».
Одначе в Розенберга є достатні причини боятися саме об’єктивного суду, і тому слова адвоката не дуже його заспокоюють. Він шукає власних шляхів в рятунку і по старій звичці знаходить їх у брехні. Він, мовляв, нічого не знає, не бачив, він тільки те й робив, що писав книжки на абстрактні теми.
До радянського народу ставився наче рідний батько і хотів тільки одного: щоб цей народ «сам прагнув приєднатись до Німеччини». До речі, слово «приєднатись» видалось Розенбергові надто ризикованим, і він перекреслив його, замінивши більш невинним на його думку — «зв’язатися» з Німеччиною.