І після цього ідеолог нацизму користується таким, популярним сьогодні серед нюрнберзьких підсудних, маневром: він набирає повен рот слини і плює на свого вчорашнього ідола. Він констатує, що Гітлер обдурював своїх прибічників, обдурював, як звичайний ярмарковий шахрай. У цьому, мовляв, переконали Розенберга тільки представлені на процесі документи: раніше він лише догадувався, що Гітлер — шахрай.
І взагалі невідомо, чи Розенберг став би Розенбергом, коли б у 1923 році фюрер не полонив його серце королівським подарунком — чародійним письмовим столом, що залежно від бажання власника піднімався або опускався...
Ріббентроп теж хоче нас переконати, що він не Ріб- бентроп, а уособлення всіх можливих чеснот. За словами цього пройдисвіта, це не він розвивав віроломно договори, а ті держави, на які Німеччина напала. А втім, до всього, що він робив, змушував його Гітлер. Правда, він виконував сліпо ці накази, але тільки тому, що дав фюрерові клятву вірності. Ця клятва лягла на чеснотливого Ріббентропа надто важким тягарем, і він кілька разів просив Гітлера звільнити його з посади міністра. Даремно. Коли одного разу Гітлер з жалю трохи не розплакався, Ріббентроп був змушений дати йому слово честі, що він і надалі нестиме на собі хрест нацистського міністра. Про те, що цей «хрест» приніс йому кілька десятків мільйонів марок, скромний Ріббентроп воліє тепер не згадувати...
Далі дізнаємося, що нацист Ріббентроп ніколи не був нацистом, він, мовляв, у нацистській партії «не відігравав жодної ролі». Щодо німецьких звірств, то Ріббентроп не мав про них жодного уявлення. Чому? Звірства, бачте... «не входили в компетенцію його міністерства». Бідолашний фон Ріббентроп не знав, виявляється, навіть того, про що знала в Німеччині й поза Німеччиною кожна дитина — про існування гітлерівських концентраційних таборів. Він міг дізнатись про них лише в тому випадку, якби слухав закордонні радіопередачі. Однак хитрий Гітлер дозволив слухати радіомовлення з-за кордону тільки Герінгові і Геббельсу. А якби Ріббентроп насмілився будь-коли це зробити, то Гітлер «негайно вислав би його до концтабору або віддав під суд для страти...».
Отже, бачимо, що Ріббентроп не знав про існування гітлерівських таборів винищення, тому що не слухав закордону, а не слухав закордону тому, що боявся потрапити в табір винищення, про існування якого він не знаві