Unknown полностью

шіть і далі так. Скоро побачите, що ваші дерева не ро­стуть до небес. Ви вже раз сиділи, проте вам доведеться згодом ще раз сісти, якщо не перестанете писати обур­ливих казок про концентраційні табори, якщо не переста­нете паплюжити наших великих патріотів, що їх вороги судять тепер як «воєнних злочинців». Перестерігаємо вас!»

Тепер переді мною ціле послання — дев’ять друкова­них сторінок без інтервалів. Його автор, як можна до­гадатися зі стилю, є представник нинішнього покоління німецьких «інтелектуалістів». На самому початку він по­переджає, що з нацистами не мав і не має ніцого спіль­ного. Проте це нітрохи не заважає йому писати таке:

«Нюрнберзький процес — це та сама витівка, якою були перед приходом Гітлера до влади робітничі страйки. Ви посадовили німецького ведмедя в клітку. Але цей ведмідь покаже ще свої пазури, і тоді тремтіть, вороги!»

З-поміж акуратно складених і попришпилюваних турботливими руками фрейлен Едди листів виймаю зеле­ний конверт, який опинився тут, мабуть, на правах гостя для поповнення колекції. На ньому адреса редакції «Лю- пебергея пост» і штемпель міста Куксгафен (англійська зона окупації Німеччини). Автор зважується поставити на початку листа ініціали, бажаючи, мабуть, підкресли­ти таким чином свою непричетність до «вервольфу» *. Він, здається, досить щиро стурбований зростанням на­цистських впливів:

«...Кілька днів тому я їхав поїздом Лянгведель — Бремен. У вагоні почалася розмова, в якій згодом взяли участь усі пасажири. Мова йшла про зниження продо­вольчих норм, про безробіття, про те, що ніхто не знає, до чого воно йде. На це один з присутніх сказав, що не було б того лиха, якби Гітлер відрубав вдвоє більше го­лів. Він цього не встиг зробити. Я не витримав і нагадав цим людям про мільйони замучених нацистами людей, на­звавши при цьому наші концтабори ганьбою двадцятого століття. Мої слова викликали серед присутніх таке обу­рення, що я міг сподіватися найгіршого. Якийсь огряд­ний панок сказав мені: «Ще одне таке слово, і ми вас ви­кинемо з вагона».

Розгублений автор листа кінчає його такими словами: «Я не бачу виходу з цього тупика. Все це насамперед результат двозначних і лицемірних методів англійських

10 Я. Галан, т. 2

289

властей, які карають тюрмою селянина за те, що він са­мовільно продав свиню у... лютому 1945 року, коли нами ще правив Гітлер, а водночас годують цілі дивізії запек­лих гітлерівців. Тим-то в англійській зоні лають томмі К Цей факт не спростовується тим, що кілька повій ходить зараз під ручку з томмі».