Я підвів голову. Повз мене прошелестіло гутаперчове пальто фрейлен Едди:
— Цікавий матеріал? — ввічливо спитав мене редактор і, не чекаючи відповіді, додав:
— Я маю тут ще один документ, який вас не менше зацікавить...
Він добув з кишені клаптик паперу, та перш ніж показати мені його, підійшов до дверей і заглянув у коридор.
— Прочитайте.
Це був ще один анонімний лист такого змісту:
«Засуджених на бельзенському процесі кращих німецьких людей повісили.
Але німецька молодь помститься за це. Шкода тільки, що вони перед приходом англійців не задушили газом усіх цих в’язнів. Ми програли війну через зрадників. Тепер ці злочинці ходять по білому світу і пишуть у газетах. Але тремтіть! «Вервольф» не спить!»
Я був трохи здивований таємничою поведінкою редактора, бо цей лист майже нічим не відрізнявся від попереднього.
— Зверніть увагу на літеру «К». Вона злегка нахилена праворуч. Бачите? Ще одна деталь: під знаком оклику тільки півкрапки, а тепер попрошу вас піти зі мною в цю кімнату.
Редактор поклав на валець машинки картку чистого паперу і вистукав на ньому літеру «К», потім знак оклику. Крапка під знаком була зламана під таким самим кутом, як і в анонімному листі.
— Тепер ви розумієте, чому мої нерви не завжди в порядку?
Я дивився на клавіші машинки, по яких кілька хвилин тому бігали пальчики фрейлен Едди.
— Я думаю, що ви самі ускладнюєте справу... 46
Редактор вийняв з машинки картку і розірвав її на дрібні клаптики.
— А хто дасть мені гарантію, що на її місце не прийде гірша? Ця принаймні сумлінно виконує свої обов’язки.
Ми попрощались.
За кілька кілометрів від міста шофер зупинив машину. Біля нас плакуча верба плакала рясними сльозами. Я підвів очі і на її гіллях, вкритих ледве помітним у цій проклятій імлі мереживом зелені, я вперше в цьому році побачив весну.
І мене з небаченою силою потягло додому, на Батьківщину.
НАЙБІЛЬШИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ І МЕРЗОТНИК
Уже цілий тиждень Герман Герінг не сходить зі стільця для свідків. Уже цілий тиждень очі всіх інших підсудних прикуті до нього, як до месії і спасителя. Кожен- бо з них має надію, що Герман Герінг виручить, взявши на свою широку спину також і їх гріхи. Тому вони з рум’янцем вдячності на щоках приймають навіть ляпаси, що їх Герінг так щедро роздає сьогодні своїм колишнім співробітникам... Пікантна картина!