Герінг «ніколи не помилявся». Він не випадково заявляє: «Мій вплив на фюрера почав слабшати з кінця 1942 року». З того-бо часу починається закат німецько- фашистської армії. Він при кожній нагоді натякає на те, що було б цілком інакше, якби він, Герман Герінг, грав у третьому рейху першу скрипку. У нього був уже готовий план: захопити Гібралтар, потім усі сили кинути на Англію, бліц-ударом розтрощити її, а згодом перепочивши трохи, зробити те саме з... Радянським Союзом.
А потім така сама доля чекала і США. Смакуючи кожне слово, Герінг змальовує свою роботу над підготовкою нападу на Сполучені Штати. Першу атаку на західну півкулю мали провести надпотужні бомбардувальники. Але долю Ковентрі готувала американським містам нова «секретна зброя», про яку Герман говорить з хитро прижмуреним оком... Якщо з того всього нічого не вийшло, то, мовляв, не Герінга в цьому провина, і Герінг недвозначно натякає на те, що справжнім і єдиним винуватцем розгрому Німеччини є Адольф Гітлер.
Цю нахабну поведінку Герінга можна було б розглядати як азарт притисненого до муру розбійника. Та ні! Герінг намагається захищатися. Коли йому нагадують факти порушення договорів, він робить одчайдушні зусилля, щоб знайти для цього юридичне обгрунтування. В його брехливій інтерпретації кожний акт німецької агресії був лише актом самооборони або... історичної справедливості. Він намагається навіть прибрати в форму
легальності і законності масові вбивства, посилаючись при цьому на староримський принцип: «Благо держави понад усе».
В особливо неприємних для нього випадках Герінг вдасться до найбільш безсоромної брехні. Коли його спитали про причину раптового нападу німецької армії на Польщу, він, розраховуючи на недостатню інформованість представників обвинувачення, відповів, що це сталося в результаті «різні німців» у Бидгоші, хоч ця подія, тобто ліквідація поляками групи німецьких диверсантів, мала місце... на третій день після вторгнення німецьких військ у Польщу.
Особливо важкі, особливо страхітливі злочини Герінг перекидає на не існуючу вже спину Гіммлера. Коли йому говорять про мільйони замучених мирних людей, він розводить руками і промовляє: «Пробачте, але винищування мирних людей у таких величезних масштабах почалося аж наприкінці 1942 року, а я вам уже сказав, що з того часу не я мав впливу на фюрера, а Мартін Борман».