Вже перша поява «товстого Германа» на стільці, призначеному для свідків (на цьому процесі підсудні виступають спочатку як свідки), не залишила ніяких сумнівів щодо тактики, яку обрало це нацистське «світило». Зі складеними на грудях руками Герінг чекав першого запитання свого оборонця так, як чекав колись чергового рапорту свого ад’ютанта.
Цинізм? Так! Але в цьому цинізмі є метод. Його розкрили вже перші відповіді Герінга, які повинні були показати, що його персона потрапила в цей зал цілком випадково, як жертва іронії долі... Інакше кажучи, його доля — це, мовляв, друге видання долі Наполеона.
Саме роль Наполеона і намагається грати Герінг. Манія величі відчувається в кожному слові цього кривавого тирана. Зарозумілість, честолюбство і пиха його — дивовижні. Коли Герінг говорить про німецьку індустрію, він підкреслює «моя індустрія», коли розповідає про німецьку авіацію, він не називає її інакше, як тільки «моя авіація». Демонструючи на кожному кроці свою відданість фюрерові, він водночас дискредитує його, як і де тільки може.
«Це веління долі, що ми з вами зустрілись»,— нібито сказав Гітлер, побачивши вперше перед собою Герінга. І Герінг намагається довести, що це було справжнє веління долі, бо не Гітлер, а він, незрівнянний, ніким не
замінимий Герінг, був, мовляв, мозком і «добрим генієм третього рейху...»
Він при кожній нагоді виявляє своє презирство до інших підсудних. Про Кейтеля він говорить як про безвільного недотепу. Розенберга він кваліфікує як мрійливого телепня, а почувши прізвище Функа, презирливо махає рукою, прізвище Папена він вимовляє так, ніби воно пишеться з малої літери. Коли представник обвинувачення спростовує його запевнення про те, що Гітлер ні разу не скликав засідання імперського кабінету оборони, і нагадує йому одне з таких засідань, Герінг презирливо закопилює губу і, вказуючи головою на лаву підсудних, цідить крізь зуби: «Це неможливо, щоб фюрер запросив отаких от панів, а мене — ні...»
Таким самим тоном говорить Герінг і про Гітлера, дарма що не називає його інакше, як «мій фюрер».