— За прикладом США, ми з фюрером вирішили об’єднати владу прем’єра з владою президента...
На питання обвинувача, чи він все ще залишається прихильником теорії про «народ панів», Герінг з посмішечкою відповідає:
— Ні, я її ніколи не визнавав. Коли хтось є насправді паном, йому аж ніяк не треба цього підкреслювати...
У своїх свідченнях Герінг досить охоче розповідає про чорні справи Гітлера. Коли мова йде про найтяжчі злочини, він, як правило, перекладає відповідальність за них на Гітлера (або Гіммлера). При цьому Герінг дискредитує свого фюрера витончено, по-своєму, ніби так собі, тільки ненароком, заради істини.
Герінг, хоч і дискретними фарбами, малює портрет Адольфа Гітлера: кривавого комедіанта-параноїка й звичайного мазурика з шарлатанським амплуа. Він зі зловтішним скреготом зубів розповідає про те, як нахабно «фюрер Великонімеччини» обкрадав його з вкрадених ним, Герінгом, картин. Він, трохи не прицмокуючи від задоволення, оповідає нам історії, в яких здирає один
лавровий листочок за одним, що ними так добросердно вінчали голову Гітлера Геббельс і геббельсята.
В 1943 році, у дні розгрому німців на Кавказі, Гітлер докоряв Йодлеві в тому, що той повів війська через Ельбрус. Йодль спалахнув:
— Майн фюрер! Адже ви самі наказали мені це зробити...
Почувши це, Гітлер відвернувся й вийшов, не попрощавшись з своїм фельдмаршалом. Він мав навіть намір усунути Йодля, а на його місце поставити оточеного тоді в Сталінграді фон Паулюса. «Фон Паулюса,— додає Ге- рінг, смакуючи,— до якого Гітлер мав особливо велике довір’я...»
Говорячи про українських (і не тільки українських) націоналістичних драбантів нацизму, Герінг з робленою огидою закопилює губи:
— Я їх глибоко зневажаю, але ж під час війни беруть те, що є під рукою.
І Герінг дійсно брав усе, що в нього було під рукою. А «під рукою» в нього було в той час чимало всячини, не тільки квіслінги й квіслінжата. Лише мистецьких цінностей він «нагромадив» у себе протягом кількох років на суму 50 мільйонів марок золотом. Набрав він з усіх кінців Європи, не забув навіть про ескізи Альбрехта Дюрера з львівських музеїв.