— За прикладом США, ми з фюрером вирішили об’єд­нати владу прем’єра з владою президента...

На питання обвинувача, чи він все ще залишається прихильником теорії про «народ панів», Герінг з посмі­шечкою відповідає:

— Ні, я її ніколи не визнавав. Коли хтось є насправ­ді паном, йому аж ніяк не треба цього підкреслювати...

У своїх свідченнях Герінг досить охоче розповідає про чорні справи Гітлера. Коли мова йде про найтяжчі зло­чини, він, як правило, перекладає відповідальність за них на Гітлера (або Гіммлера). При цьому Герінг дискре­дитує свого фюрера витончено, по-своєму, ніби так собі, тільки ненароком, заради істини.

Герінг, хоч і дискретними фарбами, малює портрет Адольфа Гітлера: кривавого комедіанта-параноїка й зви­чайного мазурика з шарлатанським амплуа. Він зі злов­тішним скреготом зубів розповідає про те, як нахабно «фюрер Великонімеччини» обкрадав його з вкрадених ним, Герінгом, картин. Він, трохи не прицмокуючи від задоволення, оповідає нам історії, в яких здирає один

лавровий листочок за одним, що ними так добросердно вінчали голову Гітлера Геббельс і геббельсята.

В 1943 році, у дні розгрому німців на Кавказі, Гітлер докоряв Йодлеві в тому, що той повів війська через Ель­брус. Йодль спалахнув:

— Майн фюрер! Адже ви самі наказали мені це зро­бити...

Почувши це, Гітлер відвернувся й вийшов, не попро­щавшись з своїм фельдмаршалом. Він мав навіть намір усунути Йодля, а на його місце поставити оточеного тоді в Сталінграді фон Паулюса. «Фон Паулюса,— додає Ге- рінг, смакуючи,— до якого Гітлер мав особливо велике довір’я...»

Говорячи про українських (і не тільки українських) націоналістичних драбантів нацизму, Герінг з робленою огидою закопилює губи:

— Я їх глибоко зневажаю, але ж під час війни беруть те, що є під рукою.

І Герінг дійсно брав усе, що в нього було під рукою. А «під рукою» в нього було в той час чимало всячини, не тільки квіслінги й квіслінжата. Лише мистецьких цін­ностей він «нагромадив» у себе протягом кількох років на суму 50 мільйонів марок золотом. Набрав він з усіх кінців Європи, не забув навіть про ескізи Альбрехта Дю­рера з львівських музеїв.

Перейти на страницу:

Поиск

Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже