— Я був фанатиком націонал-соціалізму,— заявляє про себе Франк, сподіваючись, мабуть, що трибунал визнає фанатизм відміною душевної хвороби. Однак цей «фанатизм» був занадто поширеною хворобою в третьому рейху, насамперед серед його керівників, щоб характер його залишився для будь-кого таємницею.
Немає жодного сумніву, що Ганс Франк читав Ніц- ше *, коли був ще гімназистом, та що в його пам’яті живуть і тепер ще цілі сторінки надпатетичної декламації знімченого Заратустри. Він з того покоління німецьких інтелігентів, які в емфатичних вигуках Ніцше знаходили не тільки упоетизовану проповідь німецького імперіалізму, але й — хтозна, чи не насамперед,-— панацею, ліки на всі секретні хвороби: на власну безпорадність перед лицем прийдешніх подій, на власне безсилля, на власну нікчемність. Скупавшись у воді ніцшеанської філософії, осли діставали лев’ячі гриви, а ворони — павині хвости. Місце «світової скорботи» зайняв агресивний культ надлюдини, служителем якого ставав кожний егоцентрик-невдаха.
Серед них і Ганс Франк. Мати-природа не скривдила його. Вона обдарувала його пристойною фізіономією, непоганим слухом та пам’яттю, яка дозволила Гансові в свій час закінчити юридичний факультет. І це все, А Гансові, розпещеному «вундеркіндові» з бюргерської сім’ї, цього було мало. Запалена містифікаційними романами Карла Мая уява штовхала його на шлях авантюризму, проте для цього не було в Ганса ні характеру, ні відваги, ні здібностей. Не дозволяла цього й своєрідна міщанська мораль: зло лише тоді виправдує себе, коли виступає в ореолі законності.
З появою на політичному горизонті Німеччини гітлерівської організації Ганс Франк знаходить своє місце в житті. Нікому не відомий мюнхенський адвокатипа, один з багатотисячного легіону вкрай пауперизованих, в результаті гіперпродукції, захисників закону, дістає тепер у руки карти, якими сподівається виграти все: особисте щастя, багатство, славу і найважливіше: віру в власну значимість, власну велич, віру, яку така неласкава для «надлюдей» дійсність поверсальської Німеччипи розхитала у Гансові до самих фундаментів.
Не дивно, що Ганс Франк став одним із ентузіастів політичної програми Гітлера, одним з «перших хоробрих», яким стало терпцю подолати всі 782 сторінки «Майн кампф». «Колоссаль! вундербар! прехтіг!» 1