Особливо ненавидів Ганс Франк комуністів. Непавп- дів їх з двох точок зору: особистої й юридичної. Історії виникнення комуністичної партії та її програми він не знав і не хотів знати. І не тільки тому, що людям типу Ганса Франка найлегше ненавидіти те, чого вони пе знають. Ганс Франк бо з тих «інтелектуалістів», які панічно бояться знайомитися з новими ідеями, що могли б захитати їх, хоч і безнадійно вузький, зате такий традиційний, такий вигідний, такий комфортабельний світогляд!
У гансів, на зразок Ганса Франка, найпершим батьком ненависті є страх. Націлившись на адвокатську кар’єру, пожавши перші плоди своїх успіхів, Ганс Франк
лякався самої думки про глибокий соціальний переворот, який міг би скинути його із щаблів ієрархічної драбини, який міг би звести нанівець результати його одчайдушних зусиль видряпатись понад голови «черні».
Ставлення Ганса до робітничого класу? За інструкціями нацистської партії він говорив про нього з патетичною сльозинкою, цього-бо вимагала тактика. Однак у душі презирав, ненавидів і... боявся робітників так само, як Гітлер, як Герінг, як Геббельс, як Лей. Презирав їх як «естет», ненавидів як бюргер, боявся як нацист.
Революція? Більш осоружного слова для Ганса Франка не було. Хто ж бо, як не революція, нещадно трощила закони, на яких виріс і кристалізувався весь убогий світогляд Ганса, які становили самий сенс його існування в буквальному і переносному значенні цього слова! Палацовий переворот? Хай живе, якщо він має на меті зміцнити існуючий стан речей. Такі перевороти, крім того, що вони легалізовані традицією, мають в очах Ганса Франка ще один плюс, в них маси не беруть жодної участі, маси, для яких Ганс Франк має лише один епітет: чернь, хаотична, різноголоса, химерна, бездумна й безпорадна отара овець, згодливий, безвольний об’єкт у руках політичних гіпнотизерів на зразок Ганса Франка, звичайно...
І Гансові Франку пощастило на одному з процесів. Коли Франк захищав чергову групу нацистських таємних убивць, він зумів домогтися того, що за свідка було покликано «самого» Адольфа Гітлера, і Адольф Гітлер дістав змогу пропагувати перед лицем Феміди тактику мордування з-за рогу противників фашизму.
З того дня прізвище Ганса Франка не сходить із сторінок «Фолькішер беобахтер», він виростає раптом на юрисконсульта нацистської партії і готується стати законодавцем майбутнього третього рейху. І дійсно, шпиг Гітлер після захоплення влади засновує «Академію німецького права» і головою її призначає мюнхенського адвоката по «мокрій роботі».