В Людвігсбергу друкується за цим же зразком і за ті ж самі гроші її посестра «Польска». Редагує її ново- явлений «демократ», львівський ендек, потім пілсудчик, Клавдій Грабик. Цей учорашній ентузіаст проголошеної колись Пілсудським «політики канчука» веде себе тут, під крилами ЮНРРА й «Сі-ай-сі» (ці поняття тут — рівнозначні) так, начебто США були в стані війни з СРСР та Польщею, а він, Клавдій Грабик, сидів на чемоданах, чекаючи американського літака, що повіз би його до Варшави, на посаду прем’єр-міністра нового уряду, точніше кажучи, нової копії уряду Славой-Склад- ковського *.
В своїй газеті він друкує витримані в урочистому тоні чолобитні листи до «президента» Рачкевича, він скликає «з’їзди польських журналістів» на те тільки, щоб ухвалити ще одну антирадянську й антипольську резолюцію й мати після цього змогу надрукувати її в десятках тисяч примірників. Його скрізь знайдете, скрізь почуєте, скрізь прочитаєте. Берлінської конференції він «не визнає», як «не визнає» Кримської й Тегеранської *. Він «не визнає» ні польського уряду, ні... радянського, він «не визнає» навіть перемоги над гітлерівською Німеччиною й одверто на сторінках тієї ж юнррівської газетки шкодує, що в Польщі немає вже німецької окупації, яку він називає «меншим лихом», ніж уряд Осубки- Моравського *, уряд розподілу поміщицької землі поміж селян і націоналізації важкої промисловості.
Під тим самим омофором спілки «ЮНРРА — Сі-ай- сі» * гріються й інші, не тільки польські, послідовники Гітлера. У Фюрті біля Нюрнберга можете купити «Час», друкований по-українському, в Аугсбургу — таке ж саме «Наше життя». Мають у Мюнхені свою газетку литовські колабораціоністи, випускають ілюстрований журнал на крейдовому папері й латвійські прикажчики рейхскомісара Лозе.