Незважаючи на протести всього православного світу, нещасного Никифора вивезли в Мальборг, де його в тюрмі й замучили. Коли про це розійшлася звістка, ренегат Потій заявив на радощах: «Никифор у Маль- боргу здох!..»
Папа і король взялися перетворювати православні церкви і монастирі на уніатські. Королівські чиновники протягом короткого часу лише в Білорусії закрили 12 православних монастирів. Монахів було вигнано, а
451
15*
монастирське майно разом з церквами було передапо уніатським підлабузникам.
Були також спроби захопити й Києво-Печерську лавру та інші київські монастирі. Ллє київське православне духівництво мужньо відстояло свої церкви. Вони відповіли королівському посіпаці:
«Знаємо, чого ти приїхав та які листи маєш від короля; тих листів і чути і бачити не хочемо і монастир наш будемо міцно охороняти. Король нічого не має до нас, і ми не мусимо його слухати, бо він порушує наші права і вольності».
Тільки Софіївський собор вдалося захопити уніатам, та й то ненадовго.
Православних священиків насильно стригли, били і катували. Найбільше знущався з них зрадник Іпатій Потій. Літописці тих часів розповідають про випадок дикого насильства, що його вчинив Потій над священиком церкви св. Василія у Володимирі-Волинському — Мартином. За те, що той не переставав правити літургію неправославному, слуги Потія вдерлися до церкви, коли Мартин правив утреню, і потягли його до свого пана. Той вдарив його власноручно по обличчю, а потім, наказавши відвести священика назад до церкви, відібрав йому публічно чашу, наказав зняти з його священичий убір і ножицями остриг йому волосся.
Інший уніатський єпископ, відомий нам Кирило Тер- лецький, вчинив ще жорстокішу розправу над вірним православ’ю священиком Стефаном з Луцька. Коли той повертався додому, посіпаки Терлецького схопили нещасного і спустили під лід у ріку Стир.
Всі ці і подібні до них бешкети чинилися цілком безкарно. Королівські суди, як правило, відхиляли всі скарги православних...
ГОЛОС ІВАНА ВИШЕНСЬКОГО
В цей час в українському народі здобув собі славу наш земляк галичанин Іван Вишенський, чернець- пустельник з Афонської гори, про якого таку натхненну поему написав Іван Франко.
На далекій чужині Вишенський не забув про свій народ, він вболівав над його долею і кров’ю серця писав на Україну послання, в яких закликав народ з безмежною відданістю боропити свою народність і віру від зазіхань шляхти, єзуїтів та уніатських запроданців.