«...Діло страшне, неймовірне, варварське, люте: минулого року, в тому ж білоруському місті Полоцьку, той же апостат єпископ, щоб ще більше дошкулити громадянам, навмисне наказав викопати з землі християнські тіла, недавно поховані в церковній огорожі, і викинути з могил на з’їдень псам, наче якесь падло...»
Кунцевич не задовольнявся закриттям православпих храмів: він найсуворіше забороняв православним священикам правити літургію навіть у халабудах за містом, а тих, хто не підкорявся його наказам і заборонам, жорстоко карав.
Зрозуміло, що білоруси всією душею зненавиділи цього лютого уніатського ката. Ще в 1618 році, коли Кунцевич вирішив «ощасливити» своїми відвідинами місто Могильов, все населення вийшло йому назустріч, вітаючи осатанілого апостата криками та прокльонами, й радило йому завчасно повернути голоблю. Кунцевич так і не доїхав до міста і був змушений мерщій податися назад.
Він жорстоко помстився на жителях Могильова. На скаргу Кунцевича до короля той відповів численними смертними вироками, і не одна білоруська голова покотилася тоді від удару катівської сокири. Жадоба крові в Кунцевича була заспокоєна...
Ця холопська, лакейська запопадливість ревного уніата вже набридла й деяким польським магнатам, які боялися, що дикі знущання Кунцевича з православних піднімуть таку хвилю народного гніву, що вона затопить усю польську державу.
Канцлер Лев Сапєга неодноразово звертався до Кунцевича з листами, в яких він застерігав його щодо наслідків його політики. В одному з листів до уніатського митрополита Рутського Лев Сапєга дає таку характеристику майбутньому уніатському «святому»:
«Не один я, але й інші гостро засуджують те, що ксьондз-владика полоцький занадто жорстоко почав поводитися в справах віри і дуже набрид і остогид народові як у Полоцьку, так і скрізь. Давно я застерігав його, просив та умовляв, щоб він не діяв так жорстоко; та він, маючи свої міркування, більш уперті, ніж розсудливі, не хотів слухати наших порад. Дай боже, щоб наслідки його лютих вчинків не пошкодили Речі Посполитій:.. Будь ласка, ваша милість, тримайте його на припоні».
Кунцевич намагався виправдати себе перед ясновельможним канцлером. Відповідь Сапсги на його лист сповнена безмежного презирства до гайдука в єпископській рясі: