В одному з цих послань Іван Вишенський писав: «...Де ж між язичниками бачено такі плоди нечестивости як нині в землі польській? Не скорбіть: господь з вами; майте віру і надію на нього непохитну, на панів же ваших руського роду, на синів людських, не сподівайтесь: в них нема спасіння, вони відступники від бога до єретичної приваби... Хай будуть прокляті владики, архімандрити, ігумени, що монастирі спустошили і фільварки собі з місць святих поробили, із слугами своїми та приятелями скотське життя в них ведуть, гроші збирають і на прибутки, призначені для богомольців Христових, дочкам своїм посаг готують, синів одягають, дружин прикрашають, слуг помножують, приятелів збагачують, карети споруджують... Владики безбожні замість правила, книжного читання і науки в законі господньому день і ніч над статутами сидять і брехнею весь свій вік займаються...»
Послання патріота Вишенського доходили в найдальші закутки землі руської і скрізь будили волю до опору розбещеним посіпакам короля і папи.
УНІАТСЬКИЙ СВЯТИЙ
Верховоди унії довгий час билися над тим, кого б це з уніатських діячів зробити святим. Завдання, яке вони поставили перед собою, було дуже важке, бо й справді — як же прославляти ренегата, що зрікся свого народу і своєї церкви та пішов служити чужим богам і чужим, ворожим рідному народові панам? З такого «святого» стільки хісна, що з цапа молока, або, як каже про таких «святих» народ: «Святий та божий, а псиною з душі тхне...»
Нарешті вони знайшли його, як і треба було сподіватися, серед найлютіших ворогів руського, отже й українського народу. Цим щасливим обранцем став Йоса- фат Кунцевич, народжений в 1580 році у Володимирі- Волинському.
Ще бувши уніатським єпископом у Вільні, Кунцевич здобув собі сумну славу відданого слуги єзуїтів і шляхти. У 1618 році його було призначено єпископом полоцьким. З того часу прокльони православних сипалися градом на його голову.
Сповнений ненависті до свого народу і бажаючи припасти до вподоби своїм римським і варшавським повелителям, Кунцевич дедалі більше скаженів. Він заковував православних священиків у кайдани, кидав у льохи, а церкви закривав або перетворював на уніатські святині.
Ось що писали про діла Кунцевича його сучасники: