«В Мінську церковну площу віддали під татарську мечеть. В Полоцьку змушували до унії кайданами, а інших вигнали з міста. В Турові насильно відібрали церкви з їх майном і православного владику вигнали з міста. В Пінську священиків-неуніатів забивали в бочки й мучили. В Орші, Могильові, Мстиславі та в різних інших містах церкви запечатували і не дозволяли молитися богові навіть у куренях. У Ковні церкву пограбували і церковні землі відібрали. Монастирі Тройський, Лавринівський, Гроднянський та інші — вкрай спустошені. В Бєльську оголошено такий декрет: якщо хто- небудь з міщан не піде за процесією з церкви до костьолу, буде покараний на смерть. У Мятзелі люди грецької віри були насильно змушені до унії тамтешнім старостою і засуджені, подібно як аріани *, до вигнання з міста...»
На доповнення цієї страхітливої картини згадаємо ще про події, що відбулися в Луцьку в 1634 році. Коли римсько-католицька процесія проходила повз
Крестовоздвиженський монастир Луцького православного братства, юрба, очолювана десятком єзуїтів, вдерлася до церкви зі зброєю в руках, поламала і потоптала все, що в ній було, а потім кинулася на монастир, б’ючи і калічачи хлопців-учнів, монахів і старих немічних людей з притулку.
Католицькі бузувіри розбили скрині з грішми та цінностями і розікрали все, що в них було.
Влаштований незабаром єзуїтами погром перекинувся на вулиці міста. Католики і уніати били й шмагали різками надибаних українців і при цьому, з благословення ксьондза Ласького, замордували під вікнами його квартири жителя Луцька Івана Лозинського.
Скарги переслідуваних православних, з якими вони зверталися до королівських судів, не тільки залишалися без відповіді, але й погіршували їх становище, і часто той, хто підписував таку скаргу, тим самим підписував собі смертний вирок...
Яскравий приклад шляхетсько-єзуїтської сваволі дає нам трагічна доля вірного сина православної церкви, намісника Куп’ятицького монастиря Афанасія Филипо- вича.
Після того як уніатський архімандрит із своїми слугами побив і пограбував ченців Филиповича, той поїхав із скаргою до Кракова.
Але тільки-но Афанасій встиг повернутися з Кракова додому, як його було заарештовано й вивезено до Варшави, де він понад рік промучився в тюрмі. Після звільнення Филипович поїхав у Брест, проте тут його знову кинули в каземат і пекли вогнем, вимагаючи, щоб він пристав до унії.