Але відданість Филиповича своїй вірі і своєму народові була сильніша, ніж любов до життя. Монах-патріот зазнав мученицької смерті, але не зрадив своєї батьківщини.
Перед смертю Филипович сказав:
«Звичайно, відступники від святої віри, пихаті ложною мудрістю, ще довгий час переслідуватимуть ісповід- ників істини небесної, та прийде час, коли в Бресті і в усій країні процвіте православ’я, і слава його не затьмариться, і підступи апостатів залишаться безсилими».
Це були пророчі слова.
Одним з найвидатніших захисників руської православної віри був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила *, обраний згодом митрополитом. Ставши опікуном Київського братства, Могила заснував при ньому вищу школу, названу згодом за його ім’ям Моги- лянською академією. Ця перша на Україні академія не тільки давала молоді знання, але й кращих на той час борців за волю уярмленого народу.
Шляхта і єзуїти не раз зазіхали на Київське братство та його школу. Та руки їх були закороткі, бо братство мало опікуна, який у майбутньому відіграв вирішальну роль у боротьбі українського народу проти іноземного гніту.
Цим опікуном було українське козацтво — Запорізька Січ.
ІЦе на початку XVII століття, коли королівські комісари намагалися захопити для уніатів Києво-Печерську лавру, грізний голос козацтва дав киянам змогу відстояти свою святиню.
Коли уніати хотіли примусити православних священиків Києва правити молебні за здоров’я папи і в разі непослуху загрожували карами, кияни звернулися по допомогу до Запорізької Січі.
В ті роки гетьманом Січі був палкий оборонець православної віри Петро Конашевич-Сагайдачний *. Дізнавшись про нахабні вимоги прибічника уніатського єпископа Потія, Сагайдачний писав київському воєводі від імені всього запорізького війська:
«Ми не дозволимо тому розстризі і беззаконникові чинити насильство нашим духовним у Києві, хочемо обороняти їх всіляко; всі ми за нашу церкву; за нашу віру східну православну ми готові й голови свої покласти; говоримо це перед богом і перед вашою милостю, пане. А про того беззаконника ми вже поклали, що хоч де б його надибали, так уб’ємо, наче собаку».
У 1620 році, но дорозі з Москви, прибув до Києва константинопольський патріарх Феофан. Гетьман Сагайдачний вислав назустріч йому козаків, які й супроводили його до самої столиці, щоб охоронити його від шляхетських посіпак.