При цій нагоді мерзенний холуй сказав таке: «Церква збереглася лише в одній частині України, на західній Волині». Що значить на їхній мові слово «збереглася» — це ми знаємо. Збереглися фарбовані лисиці, збереглося петлюрівське кубельце, зборище агентів колишньої дефензиви, а тепер гестапо, банда людців, що для пих церковні врата були лише ворітьми до політичного бандитизму та наживи будь-якою ціною, навіть ціною запро- Дання решток своєї невеличкої людської гідності.
Є такі іуди на галицькій землі, що під хрестом на гРУДях ховають серце гада. Але про них петлюрівський холуй не згадує. Чому? Бо волею Гітлера Львів, Перемишль, Станіслав, Дрогобич — це вже не українська земля, ні, а німецька, генерал-губернаторська... Холуєві заборонили називати землю Данила частиною України, і холуй слухняно кориться, він ладен продати своєму панові не тільки Львів, не тільки Київ, але й рідну матір, бо для холуя, для іуди не було, нема і не буде святощів, що їх не можна було б розміняти на дзвінку монету.
Але останнє слово матиме не холуй, і не Кох, і не Франк, і не їхній отаман Адольф Гітлер. Це слово буде за радянським народом, який не зречеться ні п’яді своєї рідної української землі. І цієї, що її пшеницю колише чорноморський вітер, і цієї, «де верхи гір сягають зір»...
Це слово радянський народ уже сказав. Незабаром він його задокументує ділом.
ВЕЛИКИЙ ВАЛЬС
Пруссаки ніколи не славились своєю музикальністю. Найулюбленішою їх музикою були і є військові марші, але й ці марші можна тільки тоді слухати без страху за свої нерви, коли їх виконують чеські музиканти. Пруссаки чваняться покійним Ріхардом Вагнером, але вважають за краще не слухати його, бо надто мало у них культури, щоб зрозуміти високі почуття Трістана та Ізольди *. Досконалий продукт прусського хамства — гітлерівці — підняли на щит композитора Ріхарда Штрауса *, називаючи його корифеєм націонал-соціалістської музики, хоч творчість австрійця Ріхарда Штрауса має стільки ж спільного з духом прусської казарми, скільки вальси Йо- гана Штрауса * з піснею гітлерівського сутенера Хорста Весселя, а його останню оперу було навіть знято з гітлерівських сцен.
Як відомо, кати бувають іноді дуже «сентиментальні». Кровожерливий римський імператор Нерон, спостерігаючи вогні підпаленого ним Рима, грав на лірі і від зворушення схлипував у рукав своєї тоги. Гітлерівський солдафон любить на руїнах спаленого ним і залитого кров’ю жінок і дітей селища послухати сентиментальний віденський вальс.