Проте Пілсудському щастя служило ще коротше, ніж Вільгельмові II. За кілька тижнів після початку свого наступу він думав уже не про Київ, а про те, як втримати в своїх руках Варшаву. Уряд Петлюри встиг і на цей раз врятуватися втечею, перенісши свою столицю на колесах до Західної Польщі. Салон-вагони з тризубом назавжди застряли в глухому тупику станції Тарнув, а їх пасажирам лишилось тільки одне: старіти на чужих хлібах і, старіючи, чекати чергової кон’юнктури, шукати нових меценатів політичної проституції, досить сильних, щоб сповнити розчаровані серця «ботокудів» новою надією на здійснення їх амбітних мрій.
АНТРАКТ
Чекати довелося довгенько. Але в цьому антракті між двома діями — першою і другою світовою війною — люди без батьківщини не байдикували. З одного боку, вони намотували зірвану подіями нитку, що зв’язувала їх з Берліном, з другого — вони продовжували спекулювати на ягайлонській великодержавницькій манії Пілсуд- ського. Щоб не вийти з форми, вони подвизалися одночасно у всіх можливих контррозвідках. Ольга Басараб віддано працювала для німецької, Петро Певний — для польської, Онацький і Островерха — для італійської. Одні кандидати в жовто-блакитні мандарини, як Скоропадський і Ко- ноеалець, чекали кращих часів під чорними крилами німецької псевдореспубліки, інші, як Андрій Левицький та Дмитро Левицький,— під білими крилами орла з-над Вісли.
В той час вони через своїх агентів, що були також агентами їх господарів, далі «стукали в серця українського народу». Стукали обрізами і револьверами, стукали шпигунством, саботажем і диверсійними актами. Коли у відповідь цей народ стукнув їх під Базаром *, стукнув на процесі нового варіанта «Союз визволення України» — так званої «Спілки визволення України»*, стукнув, нарешті, їх націоналістичну агентуру в 1933 році, вони зняли шалений галас про «червоний терор на Україні». Карлики з запльованими від безсилої люті бородами розбіглися по Європі і дерлися на трибуни, щоб звідти пропагувати хрестовий похід проти країни Рад, зокрема проти Української Радянської Соціалістичної Республіки.
В ОБІЙМАХ СВАСТИКИ
Цей гармидер пе випадково збігається в часі з приходом Гітлера до влади. Не випадково Мілена Рудницька облюбувала собі для своїх антирадянських «хрестонос- них» виступів трибупу женевського «Конгресу національних меншостей», керованого завзятим гітлерівцем. Пенсіонерів з жовто-блакитної малини Гітлер благословив на свою службу, а Геббельс дав їм путівку в політичне життя.