Треба сказати, що в той час жовтоблакитники давали зразки дисциплінованості. Як відомо, так звана «Організація українських націоналістів», намагаючись ошукати народ Західної України своїм сурогатом революційності, з самого початку свого існування застосувала тактику індивідуального терору проти окремих представників польської адміністрації. Та досить було Гітлєрові домовитися з Беком, щоб ватажки цієї організації раптом припинили свій «терор». Більше того, коли деякі дезорієнтовані несподіваною зміною тактики члени цієї організації насмілювались протестувати, вони розплачувались за свій протест життям. Трупи юнака і дівчини-попадянки, знайдені з простреленими головами над одним з львівських ставків, свідчили досить переконливо про те, що для оунівських верховодів інтереси фашистської Німеччини були дорожчі, ніж кров і життя їхніх товаришів по організації.
ДОГРАЛИСЯ...
Але тільки в червні 1941 року люди без батьківщини показали, на що здатна каналія, яка з політичного бандитизму і зрадництва зробила собі професію. Ще танки гітлерівських песиголовців не встигли взяти розгону, як жовтоблакитники Західної України уже повитягали ножі з халяв.
Ледве окупанти встигли ввійти до міста, як уся ця зграя повилазила з нір і кинулась вбивати радянських людей, змагаючись у звірствах з німецькою солдатнею. Чому? Перш за все тому, що такий був наказ гестапо...
Польський письменник Жеромський, мріючи про майбутню Польщу, написав колись «Сон про шпагу». Жовтоблакитники виявились значно скромнішими. їм снилася не лицарська шпага, а звичайний шпіцрутен німецького поліцмейстера.
Однак навіть і цей сон не тривав довго, його обірвала та сама рука, що вклала в їхні руки бандитський ніж. Два озброєні загони, що їх німці в перші дні війни дозволили організувати галицьким «ботокудам», були розігнані німецькими офіцерами раніше, ніж солдати цих загонів встигли засвоїти прусський парадний крок. Більш активні і честолюбиві «націоналістичні» верховоди були ліквідовані гестапо, і тільки підтоптаним та вже беззубим ренегатам Гіммлер дозволив гратися ще в політику, яка полягає головним чином в передрукуванні матеріалів з «Фолькішер беобахтер» * на сторінках «Краківських вістей» *...
Люди без батьківщини після використання виявилися тимчасово непотрібними окупантові, він виплював їх з такою самою байдужістю, з якою американці випльовують пережовану гуму. Остання надія жовтоблакитників луснула під німецьким чоботом, наче надутий свинячий міхур.