Це останнє найчастіше. Гестапо також потребує досвідчених рук, а хто ж зуміє перевершити в каїновій роботі всіх тих левицьких, маланюків, донцових, баранів і барановських, старих, досвідчених провокаторів, заслужених співробітників охранки, австрійської «к-штелле», Дефензиви, сигуранци, ветеранів німецької «шпіонаже- Дінст»!
Вони мали надію, що будуть союзниками Гітлера, а стали лише попихачами, яким хазяїн може щогодини показати двері. Але вони не підуть від його порога.
Вони терпляче кунятимуть, з страхом чекаючи його загибелі, щоб і собі вмерти під його порогом, бо нема п’яді української землі, яка б притулила цих каїнів.
КЛЕВРЕТИ37 ПЛАЧУТЬ
Гітлерівське радіо в своїх передачах псевдоукраїп- ською мовою намагається будь-якою ціною приховати справжній страхітливий стан речей в окупованих районах Радянської України. В цій малопочесній роботі ревно допомагають нацистам галицькі зрадники. Один з таких західноукраїнських ландскнехтів до нудоти повторює по німецькому радіо інформацію, яка, на думку її авторів, повинна свідчити про те, що українське населення «гене- рал-губернаторської» Галичини не втратило ще всіх своїх прав... Замість відверто сказати, що сталося за час німецької окупації з безліччю українських державних шкіл, театрів, музеїв, бібліотек, культурних і господарських установ, замість щиросердно розповісти, що сталося з землею українських селян і з українськими державними заводами, що сталося, нарешті, з українським державним словом, диктор «радіо-Вайксель» оповідає про... відновлення в Галичині діяльності — чого, подумаєте? — «Українського союзу кооперативів», «Маслосоюзу», «Сільського господаря» і «Народної торговлі».
За Радянської влади вся Галичина була вкрита густою мережею кооперативів, що обслуговували мільйони споживачів, і обслуговували непогано. Це були кооперативи без експлуататорів, без Остапів луцьких та шепаро- вичів, які за патріотичними фразами ховали лише ненажерливість спекулянтів. Члени сільських кооперативів не мусили тоді позбавляти своїх дітей молока; щоб заткнути пельку панам з «Маслосоюзу», Радянська влада поклала край темним махінаціям мастаків, авторів так званого «національного монополя», яким вони змушували українських споживачів купувати за високу ціну низькосортний товар лише тому, що цей товар виробляли українські капіталісти, лише тому, що це давало цим капіталістам змогу найменшим коштом нагромаджувати найбільші прибутки.