Тут ужо геббельсівські пройди розперізуються без найменшого сорому. Старий п’янюга-актор Блюменталь, що тільки з приходом гітлерівців усвідомив своє «чисто німецьке» походження, розповідає про ідилію, що її він буцімто спостерігав під час свого недавнього перебування в Німеччині, де був почесним гостем гестапо. За його словами, німецькому робітникові не вистачає хіба тільки пташиного молока, але гер Блюменталь не згадує ані словом про двісті вісімдесят п’ять грамів глпвкого ерзац- хліба, цю денну норму німецького робітника...
Пройдисвіт Блюменталь добріхується навіть до того, що твердить, нібито в Німеччині, в цій країні найбільш жорстокої і нахабної диктатури імперіалістів, є... заводські робітничі комітети. Він, бачите, називає комітетами так звані «бетрібсцеллен», тобто фашистські заводські осередки, що мають на меті стежити за настроями і поведінкою робітників та про все доносити власникові підприємства і гестапо. Не згадує ця нова гітлерівська «зірка» також про те, що хазяїн підприємства в Німеччині є водночас його «фюрером» — паном життя і смерті своїх робітників.
Після цієї каналії перед мікрофоном виступає друга. Ця вже говорить про квіти... Про квіти, що вона їх «бачила» скрізь, перед кожним німецьким будинком, на кожному німецькому балкончику, на кожній німецькій вулиці. Одне слово, якийсь суцільний барвистий килим, по якому ходять, нюхаючи квіти, і Гітлер, і Герінг, і есесівці, і вся ця братія співає на мотив «Німеччина понад усе» * Вергілієві ідилії. Нарешті геббельсівський блазень добалакується до того, що радить жителям окупованих районів... і собі садити квіти на балконах.
Квіти на балконах... На тих самих балконах, що на них висять закатовані гітлерівською наволоччю радянські патріоти.
Вони верзякають про німецьких робітників і німецькі квіти. За їх словами, в кожного німецького робітника є свій будиночок і перед ним узористі клумби. Звичайно, ці гади воліють мовчати про понурі, як смерть, і брудні, як гітлерівська совість, східні квартали Берліна, про вогкі і сморідні задвірки почорнілих від пилюги і диму віденських робітничих дільниць Брігіттенау та Флорід- сдорф, де не побачите не тільки квітки, але й усміхненої дитини!..
Вони вміють мовчати про муки німецького народу, мільйонами гнаного на убій заради темних, брудних інтересів фашистської зграї.