Багато запалу і праці вклав колектив театру на виставу п’єси. Бартош у виконанні артиста Л. Мадалінського жив на сцені і дихав простотою щирого, чесного селянського серця. Деяка його нерухомість в останній картині в малій тільки мірі послаблювала сильне враження, що його справляла гра актора в цілому. Прекрасною була в ролі дочки Бартоша, Рузі, Й. Карпінська. Вона чудово зуміла чередувати вдавану сухість підлітка з наївною, зворушливою чутливістю. Жорстокого, злодійкуватого панського посіпаку Травінського показав М. Татшанський. Цей економ мав у собі драпіжність тигра і гнучкість плазуна. На чималі труднощі надибував у ролі коваля Яна артист А. Шиманський. Ян, сільський бунтар, хоч і нагадує в дечому Деркача з повісті Кручковського * «Кордіан і хам», не має однак Деркачевої ясної політичної лінії. Історично це вірно, бо Ян живе і діє за 40 років перед героєм Кручковського, коли революційні ідеї тільки почали просякати з Франції до Польщі. Але ж це послаблює безперечно драматичну силу тієї постаті. Тому артист пішов шляхом тінювання своєї гри. Вміло орудуючи півтонами, він розряжав накипілу в Янові енергію у найбільш драматичних моментах, приміром, наприкінці п’ятої картини, де його оклик «Люди!» звучить, як заклик до розправи з катами. Добре виконав своє завдання Вл. Кра- сновецький (староста Шуйський), незважаючи на зайву розтягнутість картини, де інколи слово треба було оживляти акторським талантом. На жаль, слабка і бліда була його партнерка — старостиха у виконанні І. Бреночі. Непогано справився з ролею Шимона артист Й. Кордов- ський. Як і завжди, на високому рівні була гра В. Семаш- кової в епізодичній ролі Агати. Доводиться шкодувати, Що ця видатна артистка не мала досі ролі, яка б дозволила їй ширше виявити свій прекрасний талант.
Особливе, почесне місце серед виконавців належить артистці 3. Жичковській, що грала Бартошиху. Ця темна, затуркана селянка мала всі риси жінки-страдниці. Змалку
бита горем, вона не вірить, що колись могло б бути краще, але прагнення до волі живе і не загасає в цій трудів- ниці. Радість Бартошихи з приводу звільнення її сім’ї від панщини потрясає до глибини. В чорну годину вона уміє заховати свою розпуку на дні серця, яке, крім любові і ласки, народжує й ненависть. Незабутньою залишиться також сцена, коли Бартошиха дізнається про «кар’єру» свого чоловіка. Недаремно публіка нагородила артистку бурхливою овацією.
Чимала заслуга у вдалому проведенні вистави режисера Вл. Красновецького. Прекрасне художнє оформлення дав Вл. Дашевський. Особливо сильне враження справляє його декорація в 5-ій картині.
Оживив Бартоша Гловацького талант письменниці па вільній, щасливій радянській землі. Цей факт ще раз доказує непорушну істину, що Союз Радянських Соціалістичних Республік був, є і буде Батьківщиною і надією всіх бартошів, де б вони не жили, де б не страждали і не боролись.
«ПАННА МАЛІЧЕВСЬКА»
Недаремне героїня п’єси Г. Запольської * — Малічев- ська — розпочинає й закінчує свою роль прокляттям. Не здалась нінащо ні кипуча енергія її молодості, ні та дрібка таланту, що в сприятливих умовах могла зробити з цієї дочки бідноти хорошу акторку; панна Малічевська приречена на загибель ладом, в якому вартість людини окреслюють гроші.
А грошей в цієї скромної статистки театру немає, пемає їх навіть па те, щоб вона могла віддати до шевця подерті туфлі. Як же їй виборсатись з грузького дна нужди? Чесна натура дівчини довго бореться із спокусою. Але минає час — і вона уяснює, що самотужки далеко не заїде. Капітулює нарешті перед всесильністю грошей, продаючи себе літньому розпусникові Дауму. Але ця капітуляція пі на крок не наближує Малічевську до її мрії — стати артисткою. Навпаки, своїм вчинком вона раз і назавжди викреслює себе з категорії людей, які можуть робити кар’єру. Єдине її досягнення — це те, що вона переконалася наочно в безмежній мерзенності світу даумів і богуцьких, в їх брехливій, подвійній моралі.
Коли Малічевську відвідує дружина її ласкавця Даума, щоб напровадити її на «шлях цнотливості», нещасна дівчина відповідає на її облудні повчання:
— Ви мали посаг, то й купили собі чоловіка. Я не мала — й мене купили.
Цими сповненими трагічної правди словами вона обвинувачує суспільну систему.
Постановка «Панни Малічевської» була режисерським Дебютом Е. Аксера. Цілість її свідчить про безперечні здібності і театральну культуру молодого режисера, який зумів надати виставі стиль епохи і в основному правдиво відобразив світ осоружної обивательщини. Та водночас треба поставити питання: в якій мірі режисер підкреслив соціальну значимість п’єси Запольської, письменниці, творчість якої надихана пристрасною ненавистю і презир- ством до грошовитих кривдників людства?