Цим твердженням автор брошури стає на шлях подвійної підробки. По-перше, він орудує завідомо невірними цифрами. Відомо, як проходив перепис 1931 року. Його здійснювано безпосередньо після жахливої пацифікації «східних кресів» (областей Західної України і Західної Білорусії) в 1930 р., після того, як було замучено сотні українських селян на Волині, розігнано «Товариство білоруської школи» в Білорусії, «Громаду» та інші громадські організації. Наведемо тільки один приклад того, як підроблювався цей перепис. За даними перепису, у воєводствах Віленському, Поліському, Новогрудському, Білостоцькому було 982 000 білорусів, причому кількість православних по тих же воєводствах становила 2 069 000. Уже один цей факт свідчить про розміри фальшування перепису.
Автор брошури знає, що навіть ці дані виразно показують український і білоруський характер «кресів». Візьмемо Західну Україну. Згідно з переписом 1931 року, маємо на Волині та в Східній Галичині (тобто в Тернополь- ському, Станіславському і Львівському воєводствах, без б мазурських повітів Львівського воєводства, розташованих на правому березі Сяна):
римсько-католицького віросповідання
— 1 960 000 чол.
- 1 460 000 »
- З 257 000 »
- 4 700 000 »
— 1 960 000 »
православних греко-католицького віросповідання
Або заокруглюючи: українців поляків
Той факт, що українці, навіть за підробленими даними 1931 р., становлять виразну більшість — ясний і недвозначний. Вони лишаються більшістю, навіть якщо взяти до уваги прибулу польську людність, яка сягає сотень тисяч чиновників, поліцаїв, торговців, колоністів, військових. Як же з цього викрутитись? Пан Вєльгорський просто додає до роздутих цифр поляків на Західній Україні ще більш роздуті цифри поляків в Західній Білорусії і радісно вигукує: «Тепер поляків більше, ніж українців!» З таким же успіхом можна було б ще додати до цих цифр, скажімо, цифру поляків, які проживають у Сполучених Штатах Америки. Автор та перекладач брошури і в цьому випадку спекулюють па необізнаності англійського читача, на тому, що він недостатньо ознайомлений з умовами Західної України й Білорусії.
Ми не хочемо відповідати їм власними словами. Відповімо словами польського імперіаліста, пілсудчика, запеклого ворога Радянської України. Володимир Бончков- ський пише в своїй книзі «У джерел занепаду й величі», виданій у Варшаві в 1935 р.: «Якщо говорити про схід Польщі, то треба пам’ятати, що це — території, де живе біля п’яти з половиною мільйонів українців, біля півтора мільйона білорусів, біля двох мільйонів євреїв і біля ста тисяч литовців, що це землі, де людність чужоплемінна доходить до 80—90 процентів...». Підрахунки пана Бонч- ковського ще й применшені. Але з нас досить і їх. Коли на «сході Польщі» «людність чужоплемінна» доходить до 80—90 процентів, то звідки у пана Вєльгорського береться «відносна перевага поляків, яка доходить до 40 процентів»?
І в брехні треба знати якусь міру. Дозволяємо собі звернути увагу пана Вєльгорського на це золоте правило.
ЗАБУТІ ФАКТИ З ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ
Переходимо до другого пункту доказів Вєльгорського та Сапєгп — до економічних умов.
Мусимо тут оговоритись, що самий спосіб аргументації автора й перекладача є цілком неприпустимий з точки зору найелементарніших вимог демократії. Вони заявляють просто: нам, полякам, потрібне те то і те то. На Західній Україні воно є. А тому — віддайте нам Західну Україну. Населення, живих людей, що заселяють західноукраїнські землі, вони вважають лише за додаток до західноукраїнського грунту, нафти або лісу, тільки за «зна- ряддя* що мають дар слова» (говорячи мовою давніх рабовласників) для їхніх маєтків і фабрик. На цій підставі Вєльгорський та Сапєга могли б побажати для Польщі — республіки Гаїті (бо Польщі потрібні банани) або Південної Африки (бо Польщі потрібне золото).
Проте брошура не обмежується тут загальним принципово брехливим твердженням. Це твердження спирається па додатково підроблені докази.
Вєльгорський проливає сльози з приводу того, що Польща втрачає джерела водної енергії, які він оцінює в 1 600 000 кінських сил. Проте досить заглянути в офіційний «Польський статистичний річник», щоб перекопатися, що використовувалося із цієї енергії лише 38 000 кінських сил, тобто менше ніж 3 проценти.
Вєльгорський плачеться також, що Польща втрачає 85 процентів] передвоєнного видобутку нафти. Але він і тут неточний. На Ясельський басейн, на захід від Сяна, припадало в 1938 р. понад 26 процентів] всього видобутку пафти в Польщі. Чому ж замовчує пан Вєльгорський той факт, що Польща, якій так потрібна була західноукраїнська нафта, дозволила впасти видобуткові її в найважливішому, бориславсько-дрогобичському басейні — з 1 004 000 тонн в 1931 р. до 325 000 тонн, тобто менш ніж до одної третини в 1938 р.