Поет не приділяє чомусь уваги своїм братам по крові і по зброї — росіянам, дарма що в партизанському загоні Ковпака, особливо серед учасників партизанського рейду, було чимало брянців, орловців, які також билися й жертвували своїм молодим життям заради нашої спільної справи...
Ще одне. Хто як хто, але українські партизани мали не раз нагоду пізнати й зустрітись віч-на-віч з німецькими підсобниками — українськими нацистами (бульбівцями, бандерівцями, мельниківцями). В збірці «Весняний грім» ми, на жаль, цього не бачимо, і це її серйозний недолік.
Замість того ми бачимо інколи у віршах Платона Воронька нахил до старосвітської романтики, є випадки, коли поет намагається стилізувати партизанів на українських козаків XVII сторіччя.
Висновки: «Весняний грім» не тільки можна, але й треба видати друком. І не лише як документ епохи: в особі Воронька радянська поезія знаходить нині нову поважну творчу одиницю. Треба тільки, щоб поет виправив перед друкуванням збірки стилістичні помилки й усунув її недоліки разом з деякими занадто вже слабкими віршами.
Львів, 29.Х 1946
ПЕТРО КОЗЛАНІОЦ. 43 МИНУЛИХ ДНІВ»
В книжці 17 оповідань і нарисів. їх основна тема — життя західноукраїнського села в період польської окупації (крім двох останніх нарисів, в яких дія відбувається в радянському Львові). Всі герої оповідань Козлашока — це сільська біднота, тобто та частина селянства, яка найбільше страждала в лещатах тодішнього режиму.
В цих оповіданнях автор змальовує всі форми експлуатації і політичного гніту, що лягли в той час неймовірно важким тягарем па спину західноукраїнського села. Дикий визиск поміщиками батраків, жорстока податкова політика, безробіття, обдурювання селян державою, принижування людської гідності, терор — всі ці невід’ємні атрибути панування пілсудських на нашій землі знайшли досить повне віддзеркалення в цих хвилюючих оповіданнях, які є й залишаться правдивими документами минулої епохи.
В нарисі «Шкільний плебісцит» автор дає нам картинку національної політики тодішньої Варшави на Західній Україні.
Герої Козланюка не плачуть; одні з них реагують па знущання вибухом стихійної ненависті; інші затискають зуби, чекаючи слушного часу; ще інші відповідають па сваволю боротьбою з режимом. Не проливає і автор сліз над ними; він замінює сльози теплим гумором саме в тих місцях, де інші хотіли б змусити читача до плачу, і в тому своєрідний чар книжечки, в тому її художня переконливість, правдивість.
Крім двох останніх нарисів, усі інші були написані в тридцяті роки, коли кожний такий твір був відгуком на актуальні події, був зброєю в боротьбі з режимом гнобителів. Це зумовлює перевантаженість деяких оповідань і нарисів Козланюка розмовами на актуальні в той ^ас теми. Цей зайвий сьогодні баласт особливо кидається ввічі у «В селі», «Листі», «Похоропі». Усунення цього баласту тільки підняло б художній рівень цих оповідань.
Було б також доцільно усунути з книжки фрази політично-декларативного характеру, які інколи вносять в оповідання — чужородні тут — елементи газетної статті.
Можна побоюватись, що окремі твори не дійдуть до читача, не обізнаного як слід із дійсністю версальської Польщі. Напр., небагато паїпих людей знає сьогодні, що таке каса Шефчика («Каса»). В нарисі «Вечір» автор говорить про червоні диверсійні загони * так, що в читача може створитись враження нібито це була єдина, тривала форма боротьби трудящих проти окупації. Насправді ж ця форма боротьби існувала порівняно недовго, й диверсійні загони мали своє специфічне завдання, обмежене простором, часом і актуальною політичною обстановкою. Я не кажу вже про те, що інколи такі загони просто підшивались під масовий революційний рух.
Занадто розтягнуте оповідання «Варіят». Зрозуміло, що велике горе може вивести людину -з душевної рівноваги, але обов’язок письменника — завжди зберігати художню міру, інакше його герой ризикує втратити співчуття читача.
Нарис «У дорозі» дуже слабкий, і варто було б його не вміщати.
Не завжди вдаються авторові особи з ворожого табору, частенько вони настільки пепоглиблені, шаблонні, що нагадують манекенів. Це насамперед стосується поліцаїв. Майже кожний з них чомусь «високий, худий та рябий».
Серйозним недоліком книжки є те, що автор не знаходить у ній місця для представників українського націоналізму, їх ганебної ролі, яку вони грали також і в ті часи. Правда, в гумористичному оповіданні «Новина» Козлапюк показує нам попа, але і показує його в такому карикатурному вигляді й так легко розправляється з ним, що цей його герой аж ніяк не може бути представником активного націоналізму й замість ненависті викликає, якщо хочете, співчуття.
Кілька слів про стиль «З минулих днів». В Козланюка тут манера, яка дратує читача. Автор залюбки ставить прикметники після іменника, дарма що ніякої потреби в цьому немає й хоч народ так не говорив і не говорить. Автор зловживає також прислівниками («встають утомлено, скривджено...», «йдучи безгрішно» і т. д., і т. д.)«